Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша

Українські сили Єлисавстграда розуміли необхідність ґрунтовної просвітницької роботи, оскільки місцеве населення не мало патріотичної освіти й не усвідомлювало інтересів національного відродження. Так, у № 4 від 1 травня 1917 року було вміщено матеріал, очевидно, передрукований із Київської преси, кооператора В. Ігнатієнка (а згодом — видатного українського бібліографа та пресознавця) «Чергова робота». Автор популяризував справу просвіти, наголошував на необхідності відкриття осередків організації «Просвіта» у всіх містах України, оскільки народ потребує знань, щоб запобігти поневоленню: «Мусимо стати до роботи і ми — українці. ...Треба в селах найшвидше засновувати просвітні товариства, книгарні, улаштовувати прилюдні читанки, бесіди... Беріться до праці коло культурного освідомлення селянських, народніх мас». В. Ігнатієнко наголошував на необхідності заснування найголовнішого осередку освіти — україномовної школи, бо існуюча школа чужа для української дитини: «Отже, борці за рідну школу, учителі і вся свідома інтелігенція, гуртуйтеся і беріться за роботу, навчайте в школах українською мовою. Закладайте бібліотеки українські по школах». Для зразка, під статею, редакція опублікувала статут товариства «Просвіта».

Згодом у газеті почали з'являтися агітаційні матеріали за соборність України. Так, у № 16 від 30 серпня 1917 року на першій шпальті була опублікована стаття О. Семененка, у якій автор демонстрував незгоду з Тимчасовим урядом щодо складу українських земель та закликав мешканців України до національного самоусвідомлення.

У тому ж номері був поміщений протокол Українського Селянського Повітового з'їзду, який 13-14 серпня провела Українська міська рада — альтернативна міська влада від УНР. До складу Ради входили декілька проукраїнських організацій: Український соціалістичний робітничий клуб, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та інші. Українські сили мали свій варіант назви міста — Єлисавет, який функціонував паралельно з офіційною. Вперше він з'явився на шпальтах преси саме в «Известиях Елисаветградского Крестьянского Союза» й у подальшому використовувався всіма українськими урядами та в українськомовному більшовицькому дискурсі аж до перейменування міста в Зінов'євськ у 1924 році. Програма з'їзду складалася з низки доповідей: «Історія України», «Українська Центральна Рада і сучасний момент», «Шкільна освіта», ряду доповідей сільськогосподарської тематики тощо. Головою з'їзду обрали українського есера Акацатова, замісником — голову повітової управи Т. Біланенка, писарями — О. Семененка та Г. Нестеренка.

Товариство «Просвіта» проводило культурно-просвітню роботу, засновувало бібліотеки-читальні, у яких передплачували, крім місцевих, низку всеукраїнських періодичних видань: «Одесская мысль», «Вільне життя», «Наше село», «Нова Рада», «Народна Воля», «Відродження», «Робітнича газета», «Самостійник», «Киев», «Мысль», «Шлях», «Літературно-науковий вісник», «Вільна Українська школа», «Внешкольное Просвещение», «Просвітянин», «Комашня», «Кооперативна Заря», «Народня справа», «Сільський Господарь» та інші, причому бібліотека постійно поповнювалася.

У № 18 меншовицької газети «Трудовая жизнь» від 20 вересня 1918 року в рубриці «Місцеве життя» міститься інформація про утиски «Просвіти» єлисаветградськими більшовиками, яка мала згорнути просвітницьку роботу. Проте з посиленням проукраїнських позицій у місті «Просвіта» знову відновила свою діяльність.

Справі розвитку українського дискурсу Кіровоградщини прислужився «артільний батько» М. Левитський. Будучи активним громадським діячем та, з 1917 року, членом Центральної Ради, Микола Васильович підтримував зв'язки з усіма активістами українського відродження. О. Семененко про «артільного батька» писав: «В революційні роки його своєрідну постать можна було бачити на всіх майже з'їздах. Його присутність у тодішньому житті я б не оцінював політичними мірилами. ... Левитський був ...символом народолюбного, ідеалістичного, чесного світу. Називали ми його батьком, якось просто і по-сімейному» [8, с. 32].

Про справу просвітництва М. Левитського написав у спогадах О. Семененко: «Не одну таку поему надрукував Пікус і не одну сотню роздав їх по Україні Левитський. ...Ніхто не скаже, скільки уяви розгойдали його прості наївні віршики в ті гарячі часи, коли Київ не встигав упоратися з незвичайними вимогами. І не всує писав їх старий народник» [8, с. 33].

3-поміж інших українським книжок, виданих у Єлисаветграді у час національно-визвольних змагань, була книга В. Качинського «Рішення земельного питання» (1917 рік) [7, с. 120] та праці українського громадського діяча, кооператора Т. Біланенка «Провідна зірка кооперації» та «Правила регістрації кооперативних товариств», видані у 1918 році [6].

У лютому на територію Української Народної Республіки були введені війська Німеччини та Австро-Угорщини, які, за Берестейським миром, мали допомогти уряду України відбитися від більшовицької навали. 21 березня Австро-угорські війська вступили до Єлисаветграда [1, с. 324].

Чужоземні війська не завоювали собі авторитету у жителів краю, бо почали каральні акції, втручання у внутрішню політику уряду та реквізиції, що посилювали ненависть до загарбників. З 10 до 14 травня у місті більшовики провели мітинги проти гетьманату П. Скоропадського та підіймали дрібні повстання по селах повіту. Для контролю повсталих територій у червні до Єлисаветграда прибув легіон Українських січових стрільців, які дислокувалися до того в Олександрівську: «Австрійське військове командування, занепокоєне зростанням популярності В. Вишиваного та УСС серед місцевого населення, вирішило передислокувати очолювані ним підрозділи в найбільш загрожені повстанцями райони Херсонщини» [10, с. 44]. Так, 10 червня 1918 року групу В. Габсбурга було перекинуто з Олександрійська до Єлисаветграда, а в кінці червня до міста прибули Кіш та вишкіл УСС.