Сховай мене від темряви
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сховай мене від темряви». Краткое содержание книги:
Щоб розібратися в цій ситуації, Поліна звертається до магії. За її допомогою, вона проживає своє минуле життя. Дівчина дізнається, що давним — давно, за часів Полянів, вона була донькою голови племені. ЇЇ наречений — Стриба, намагається відстояти їх кохання перед Серафимом. Янгол має намір сам одружитися з дівчиною. Однак, врода Поліни сяйнула навіть до пекла, і Пан, володар темного світу, зав’язує вузли долі так, що Поліна повинна обрати між чоловіками. Проте її вибір стає трагічним для всіх учасників, окрім Пана. Зло, за своєю звичкою, лише відходить в бік, на деякий час, щоб з’явитися в усьому своєму темному сяйві…
— Світло шкодить тільки тим, хто вийшов із пітьми.
— Тобто Ілай не поганий? — З надією спитала я, що дуже роздратувало Вадима. Оскільки за нього самого я не тільки не перепитала, а навіть і не подумала.
— Це як подивиться. Оті потвори, які вбивали вчора, теж непогані? Їм не шкодило денне світло! Я навіть не маю цьому пояснення, а Ілай… він… Полю не важливо, я — людина, Полю. Жива, — він взяв мою руку і поклав собі на груди, — ось, тут б’ється моє серце. Послухай. Воно справжнє, як і мої почуття до тебе.
— Твої почуття? — Я висмикнула руку. — Де ж вони були, коли ти терся біля Льоки? Чому поїхав тоді, не попрощавшись. Залишився при своїх інтересах?! В тебе був шанс, що ж ти так їм скористався?
— А ти вже зробила свій вибір?
— Ой, облиш! Нічого я не робила, мені все це не йде в голову. Я кохала тебе, так, і до недавніх пір, була впевнена, що і досі кохаю. Але зараз, все складно… — Люди пробігали мимо, здивовано оглядаючи нас. Здавалося, квапилися всі, окрім двох ідіотів, як нас хтось обізвав.
— Як завжди, з’явився Ілай і ти вже не впевнена в почуттях до мене.
— Що значить, як завжди?
— По велінню Роду, твоя душа кожен раз перероджується. Так буде до тих пір, поки ти не зробиш свій вибір.
— Як банально, я думала, що була деревом. — Дошкулила я.
— Поліна, це — метафора, ти ж повинна розуміти.
— Чекай, і скільки разів мені доводилося перероджуватися?
— Це третє твоє життя.
— А коли було перше?
— Задовго до християнства.
— І весь цей час ви чекали на мене? Якось це нереально, стільки часу кохати одну жінку.
— Значить ти нічого не знаєш про кохання. Коли кажуть, що кохання на все життя і навіть більше — це не пусті слова. Так не просто буває, такий порядок справжнього кохання. Крізь століття, крізь різні перепони, дві душі назавжди пов’язані одне з одним.
— Добре, припустимо, що все це правда. То де моя бідолашна душа була весь цей час? Ким переродилася у другому житті? — Вадим опустив голову, він мовчав декілька хвилин.
— Ми вже прийшли. — Отакої, для нього не звичне залишати питання відкритим. А мої запитання множилися і я чекала на відповіді. Але ніхто нічого мені не пояснював. Це так дратувало. Проте наразі наша розмова завершилася, ми прийшли до таверни, «Золотий півник» зачиняли.
— Місць вільних не має. — Доповів нам із порога бармен. Він мав довгу руду бороду і сиве волосся.
— Ми ненадовго.
— Покваптеся, через півгодини стемніє. Вартові особисто ходять і перевіряють. — При слові «вартові» я згадала опіки на плечах і очі мого переслідувача. Я сильно стиснула руку Вадима.
— Цей Пан, один із них.
— Так, Ілай повідомив мені.
— Як би нам його впізнати. Вони всі однакові. — По таверні снували декілька Вартових в темних одежах. І справді, як? Вадим озирався.
— Ви когось шукаєте? — Спитав все той же бармен, протираючи останній келих.
— Так, сім’я ромів у вас зупинилася. — Вадим підкинув 5-ти гривеник, який бармен вправно підхопив своєю пухкенькою рукою.
— Це так. Кого саме вам потрібно?
— Покличте Рубіну. — Через декілька хвилин до нас спустилися Арман і Рубіна. Ліва щока циганки була залита червоним свіжим синцем. Вона трошки кульгала.
— Бог мій, що з тобою сталося? — Я вп’яла погляд в Армана.
— Заспокойся, будь ласка. Це не він. Мій чоловік, навіть при близькості ляснути мене не може, а не те що вдарити!
— Ця подробиця була зайвою. — Сказав Вадим, кривлячи посмішку.
— Хто це зробив?
— Не тут. — Вона глянула в бік Вадима.
— Говори при ньому спокійно.
— Добре. Вийдемо на вулицю. — Ми зайшли за таверну, там була альтанка. Ніби більше нікого. Мабуть, окрім нас, людей більше взагалі не було, всі були налякані й поспішали сховатися.
— Це той Вартовий, — багатозначно сказала Рубіна. — Ледве я зайшла до таверни, як він налетів на мене. Дав добрячого ляпасу. Я впала, підвернувши ногу. Напевно, він вбив би мене, як би люди не почали заходити. Він, падлюка, розчинився в повітрі. Став чорним димом, проліз крізь щілини в підлозі. Ще й обпалив мені ноги. — Рубіна продемонструвала декілька опіків на гомілках. — Ось, подивіться.
— Рубіно, мені так шкода…
— Я знаю, люба. Це розплата за те, що я викрила його. Тепер мій Арман ще в більшій небезпеці.
— Він з ним не зв’язувався?
— О, постійно. — Арман підпалив. — Тільки наразі в нього нічого не вийде.
— Чому?
— Ми наложили закляття, воно, поки що, блокує дію Пана. Проте це ненадовго, тільки вона поїде звідси, як Арман пропав.