Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України
- ISBN: 978-966-337-259-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.». Краткое содержание книги:
Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 396/ 3689, пов’язані сторони — це особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною.
Між наведеними нормами нормативно-правових актів простежується тісний зв’язок, однак з різним ступенем деталізації базових понять та відмінностями у відсотках володіння часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу юридичної особи.
Відповідно до п. 3.2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін», що затверджений наказом Міністерства фінансів України 18.06.2001 № 303 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.06.2001 р. за № 539/5730, перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою).
Відносини між пов’язаними сторонами — це, зокрема, відносини: материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств; спільного підприємства і контрольних учасників спільної діяльності; підприємства-інвестора і його асоційованих підприємств; підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив на це підприємство, а також відносини цього підприємства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи; підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.
Таким чином, з вищенаведеного очевидно, що питання визначення звичайної ціни при операціях з пов’язаними особами, та відповідно формування внаслідок їх застосування податкових зобов’язань платників податків, з точки зору податківців та суб’єктів підприємницької діяльності, належать до числа дискусійних.
Відповідно до п. 5.2 статті 5 ПКУ у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ Тому пов’язаними особами з платником податку можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, але для вирішення питання, чи є особа пов’язаною з платником податку, необхідно проаналізувати її на предмет відповідності до перелічених у пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ
153.2.1. У цьому підпункті розшифровується порядок визначення розміру доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
Наприклад, підприємство «А» придбало тканину у пов’язаної особи за 1 200 грн без ПДВ. Потім на підприємстві встановили, що звичайна ціна такого столу 1 000 грн без ПДВ. Для правильного визначення суми витрат для цілей податку на прибуток тепер треба з’ясувати, чи перевищує договірна ціна 20 % ліміт від звичайної: 1 000 Ч 120 % = 1 200 (грн). Таким чином, підприємство має право віднести повну суму придбання до складу витрат, оскільки вона не перевищує більше ніж на 20 % звичайну ціну.
Детальне визначення поняття договірної ціни в українському законодавстві відсутнє. Одним із перших законодавчих актів, що встановив правила ціноутворення, став Закон від 03.12.1990 № 507-XII «Про ціни та ціноутворення», який, визначаючи види цін і тарифів, не містить тлумачення термінів. Згідно зі ст. 6 цього Закону за способом встановлення ціни та тарифи поділяють на кілька видів:
— вільні ціни та тарифи;
— фіксовані ціни та тарифи;
— регульовані ціни та тарифи.
У загальному розумінні ціна — це грошове вираження вартості одиниці товару, а тариф можна визначити як систему ставок плати за різноманітні послуги виробничого й особистого споживання, що надаються фізичним та юридичним особам.
Відповідно до ст. 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Ст. 9 Закону передбачає, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Таким чином, поняття вільної та договірної ціни можна назвати тотожними.