Несказане
- Автор: Инг Селеста
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-87-6
- Переводчик: Анастасія Дудченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Несказане». Краткое содержание книги:
У дитячому садочку він дізнався, як зробити, щоб синець більше не болів: потрібно знову й знову тиснути на нього великим пальцем. Спочатку так болить, що на очі навертаються сльози. Наступного разу біль трохи менший. На десятий раз це вже майже не біль. Тож він знову й знову перечитує записку. Пригадує все, що лише може: Мерилін стоїть навколішки та зашнуровує Нату кросівок, Мерилін поправляє йому комірець. Мерилін того першого дня в його кабінеті: струнка й серйозна, така сконцентрована, що він не насмілюється прямо глянути їй в обличчя.
Боліти не перестає. Йому на очі все одно навертаються сльози.
Коли з вітальні долинав вечірній сигнал про закінчення трансляцій, а слідом за ним — національний гімн, він складав записку Мерилін у конверт і запихав назад у кишеню сорочки. Потім навшпиньки йшов до вітальні, де при світлі екрана з тестовою картинкою на килимі, біля дивана лежали згорнуті калачиками діти. Індіанець із верхньої частини екрана[17] дивився, як Джеймс відносить до ліжка спочатку Лідію, за нею Ната. По тому — ліжко без Мерилін здавалося пустелею — він повертався до вітальні, загортався в старий, сплетений із вовняної нитки плед, лягав на диван і розглядав кола на екрані, поки сигнал не обривався. А вранці — усе спочатку.
Щоранку Нат і Лідія розуміли: вони знову у своїх ліжках і лише на секунду замислювалися над тим, чи міг всесвіт виправитися за той час, поки вони спали. Можливо, зараз увійдуть до кухні й побачать біля плити маму, яка зустріне їх з любов’ю, поцілунками й вареними яйцями. Діти ніколи не ділилися одне з одним цією кволою надією, але щоразу, коли зустрічалися в кухні й не знаходити там нікого, крім батька в пом’ятій піжамі, який діставав дві порожні миски, дивились одне на одного й знали: мама досі — та, що зникла.
Вони силкувалися розважитися, обмінюючись зефірками з ранкової каші, щоб сніданок тривав якнайдовше: рожевий за жовтогарячий, два жовті за зелений. На ланч тато робив сандвічі, але завжди неправильно: у них було мало арахісової пасти або джему, або вони були розрізані впоперек, а не трикутниками, як робила мама. Неочікувано тактовні Лідія й Нат нічого не казали, навіть по обіді, на який знову отримували арахісову пасту й джем.
Єдине, для чого вони виходили з дому, то це для походу в продуктову крамницю.
Одного дня, коли вони їхали зі школи й за вікнами автівки блиснуло озеро, Нат заходився благати:
— Будь ласка, ну будь ласка, дозволь нам поплавати. Лише годинку. П’ять хвилин. Десять секунд!
Джеймс глянув у дзеркало заднього огляду, але не пригальмував.
— Ти ж знаєш, що Лідія не вміє плавати, — сказав він. — Я сьогодні не готовий гратися в рятувальника. — Він звернув на їхню вулицю, й Нат підсунувся до Лідії та щипнув її за руку.
— Мала, — прошипів він. — Нам не дозволяють поплавати через тебе.
Місіс Аллен по інший бік вулиці поралася в саду, і коли дверцята автівки відчинилися, помахала їм рукою.
— Джеймсе, — гукнула вона. — Джеймсе, я вже давненько вас не бачила.
У руках вона тримала маленькі гострі граблі, перш ніж спертися на хвіртку, скинула рожево-фіолетові рукавички. Лідія помітила в неї під нігтями півмісяці бруду.
— Як Мерилін? — спитала місіс Аллен. — Її вже досить давно немає, так? Я сподіваюся, усе гаразд. — У неї світилися очі, погляд був такий захоплений, ніби — подумав Нат — ніби вона ось-ось мала отримати подарунок.
— Ми тримаємося, — відповів Джеймс.
— Скільки ще її не буде?
Джеймс глянув на дітей і завагався, перш ніж відповісти.
— Невідомо, — сказав нарешті.
Нат ударив носаком кросівка по воротах місіс Аллен.
— Не роби так, Нате. Взуття зіпсуєш.
Місіс Аллен уважно подивилася на дітей, але вони одночасно відвели очі. У неї були надто тонкі губи, надто білі зуби. Жуйка, на яку Лідія наступила підбором, приклеїла його до бетону. Навіть якби дозволили, подумала вона, не змогла б утекти звідси.
17
У 1939–1970 роках у США після вимкнення телесигналу транслювали зображення голови індіанця в горішньому куті.