Вінні-Пух та його друзі
- Автор: Милн Алан Александр
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича \'\'А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА\'\'
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Солонько Леонід
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух та його друзі». Краткое содержание книги:
– Ой Іа,– знов почав він,– а я...
– Це маленький Пацик? – спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.
– Я, Іа, і я...
– Ти знаєш, що це таке?
– Ні,– сказав Паць.
– Це – А.
– О! – сказав Паць.
– Ніяке не О! Це – А! – суворо промовив Іа.– Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?
– Так,– сказав Паць.– Тобто, ні,– хутенько виправився він і підступив іще ближче.
– Крістофер Робін сказав, що це – А, отже, воно А є і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,– додав ще суворіше Іа.
Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.
– А ти знаєш, що означає А, маленький Пацику?
– Ні, Іа, не знаю.
– Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А!
– О! – знову сказав Паць.– Тобто я хотів сказати "Он як!" – квапливо виправився він.
– Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: "Ну, Іа – це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати". Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: "Ха-ха-ха!" Але що вони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених, завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених – я не кажу про Пухів та Паців – це знаменита й могутня буква А. Так, так,– додав він,– це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.
Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:
– А ось і Кролик,– сказав він весело.– Привіт, Кролику!
Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: "Привіт, Іа",– тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: "Бувай здоров".
– Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?
– А що я бачу зараз перед собою? – відповів Іа, не підводячи очей.
– Три палички,– не задумуючись, відповів Кролик.
– От бачиш! – сказав Іа Пацеві.
Після цього він обернувся до Кролика:
– Тепер я відповім на твоє запитання,– урочисто промовив він.
– Щиро дякую,– сказав Кролик.
– Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться. Він здобуває Освіту. Він оболдіває – здається, він вживає саме це слово,– він оболдіває знаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...
– Буква А,– сказав Кролик,– але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.
Іа поглянув на свої палички, а тоді – на Паця.
– Як сказав Кролик? Що це таке? – спитав він.
– А,– сказав Паць.
– Це ти йому сказав?
– Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.
– Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?
– Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.
– Розумний? – зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.
– Ось тобі й Освіта! – з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.
– Ось тобі й Наука! – сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.– Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!
– Я думаю... – несміливо почав Паць.
– Не треба, – сказав Іа.
– Я думаю... фіалки – гарні квіти,– сказав Паць. – Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.
Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:
Я пішов у справах.
Скоро повернусь.
К.Р.
Ось чому всі мешканці Лісу – звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса – віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.
ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,
У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа
На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".
Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!
Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.
Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.
Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.