Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
Людину несподівано осяває велика ідея, і на якусь мить її свідомість зосереджується. У цей час втручається звичка: шлунок скаржиться на те, що порожній, горлянка на те, що пересохла, а підступний голос шепоче: "Задовольни свої фізичні потреби, а тоді зосереджуйся, скільки хочеш". Людина слухається поради підступного голосу й забуває про велику ідею.
Якщо людина усвідомила, що її увага – це "пучок променів" (або, як висловився Гуссерль, що увага "навмисна"), значить вона зрозуміла головну таємницю. Тепер їй треба навчитися зосереджувати цей пучок – саме "зосереджений" пучок викликає ефекти психокінезу.
Брати Грау цілком випадково навчилися об'єднувати енергію своїх свідомостей в один лазерний промінь, навчилися синхронізувати обидва свої пучки, складати їх докупи. Вони робили це чисто по-дилетантському, витрачаючи даремно близько 99 відсотків потужності пучка. Але навіть одного відсотка корисної дії було досить, щоб легко пересувати тридцять тонн. Його б вистачило і для пересування п'ятсоттонного блока, якби треба було.
У ніч на 14 жовтня сталася біда, і я не мав жодного уявлення про те, хто міг потривожити паразитів. Може, це зробив Жорж Рібо, досить дивний маленький чоловічок, якого завербував Джоберті. Рібо був автором багатьох книжок з телепатії, магії, спіритуалізму тощо під такими назвами, як "Захований храм", "Від Атлантиди до Хіросіми" і засновником журналу "Les Horizonts de L'Avenirs"24 Либонь, несправедливо було б сказати, що Джоберті виявив необачність, залучивши його до нашого гурту. Рібо був високоінтелектуальною людиною і добрим математиком. З його книжок видно було, що він підійшов дуже близько до відкриття й викриття паразитів свідомості. Одначе ті книжки були надто споглядальні і недостатньо наукові. Їхній автор пурхав від Атлантиди до атомної фізики, від ритуалів первісних племен до кібернетики. Він легко міг знецінити вагомий аргумент щодо еволюції посиланням на перевірений "факт" із спіритуалістичної літератури. Він міг цитувати водночас і якихось диваків і поважних учених. Цей маленький чоловічок з вузьким нервовим обличчям і проникливими чорними очима прибув до Діярбакира спеціально для того, аби побачитися зі мною. Попри його розум і знання, я відразу відчув, що він менш надійний, ніж усі інші. Рухався він нервово й швидко і, здавалося, був не такий стійкий, як інші.
Райх висловив усе це однією фразою: "Він не досить індиферентний".
О десятій вечора я сидів у своїй кімнаті й писав. Нараз мене знову охопив отой дрож, і я вже знав, що паразити тут. Відчуття було таке саме, що й у моєму помешканні на Персі-Стріт. Отож вони періодично перевіряли мене. Дійшовши такого висновку, я просто помістив свою нову особистість у стару й почав розмірковувати над шаховою задачею. Я навмисне міркував повільно, детально вивчаючи кожний аспект задачі, хоча розум мій ладен був вирішити її вмить. Я дозволив своїм думкам розсіятися і підвівся, щоб випити фруктового соку (алкоголю я більше не вживав, бо міг тепер легко стимулювати себе за допомогою миттєвого акту зосередження). Тоді я вдав, що заплутався в своїх міркуваннях і почав із самого початку. Хвилин через тридцять я позіхнув і дозволив своїй свідомості втомитися.
Увесь цей час я знав, що вони стежать за мною і то на глибшому рівні свідомості, ніж тоді на Персі-Стріт. Рік тому я б навіть не спробував припуститися втоми під таким наглядом – тоді це було понад мої сили.
Полежавши хвилин десять, я переконався, що вони віддалилися, і почав міркувати над тим, якої шкоди вони можуть завдати мені, якщо вирішать "атакувати". Відповісти на це питання було важко, але я знав, що моя свідомість спроможна відбити надзвичайно сильну атаку.
Опівночі задзвонив відеофон. Це був Райх, дуже стривожений.
– Вони були в тебе?
– Так. Вони покинули мене годину тому.
– Вони щойно покинули мене. – сказав Райх. – Це моя перша зустріч з ними, і я почуваю себе не дуже впевнено. Вони сильніші, ніж ми думали.
– Хтозна. Гадаю, це всього-на-всього звичайна перевірка. Тобі вдалося приховати свої думки?
– Так. На щастя я працював над написами Абхотового блока, тож мені неважко було зосередитись на них і думати не на повну силу.
– Подзвони мені, якщо потребуватимеш моєї допомоги. Нам треба спробувати синхронізувати наші свідомості так, як це роблять брати Грау. Може, і в нас вийде.