Серце Всесвіту
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Серце Всесвіту». Краткое содержание книги:
Од і Мар зупинилися на невеликому плато. Далі, на тлі зоряного неба, виднілися звичні гірські пасма, а внизу роззявляла хижу пащу чорна прірва. Звідти здіймався блакитний туман, який, не доходячи до поверхні А-лу, безслідно зникав, випаровувався в безповітряному просторі.
Друзі перезирнулися. Мар задоволено кивнув.
— Здається, тут. Поглянь на запис.
Од розкрив плескатий прозорий диск. Там було видно план А-лу Гро-очі. В одному місці гірські пасма перетинала глибока тріщина. Вона простяглася на багато рра[12], розкраюючи тіло планетки навпіл. Три зірочки позначали на карті місця Праелемента, відзначені орбітальними дисками і обсерваторіями Вищих Сфер. Так передав Тайя-Бог, надсилаючи план Сіту.
Од за допомогою спеціальних приладів перевірив місце перебування. Воно зійшлося з умовною позначкою на плані.
— Все гаразд, Мар. Праелемент десь тут, в ущелині. Поглянь, який гарний туман. Такий лиш вві сні може приснитися…
— Він чомусь тривожить мене, — озвався Мар.
— Просто незвичність умов. Нормальна реакція організму на дивне оточення. Нам пора опускатися. Мар…
Мар доторкнувся рукою до рі-но Ода. Обличчя його здавалося настороженим.
— Я опущуся сам в прірву. У мене погане передчуття…
— Але ж Тайя-Бог зажадав, щоб ми здобули Праелемент удвох?
— Вони не знатимуть, як ми здобули його. Облиш таку думку. Давай сюди прилади. Значить, згадаємо, які ознаки Праелемента. Він цілком чорний, з синюватими іскорками. Дуже важкий. Залягає невеликими гніздами серед металів типу тау[13], які є його безпосереднім породженням. Чи не так, Од?
— Так, Мар. Але я не хочу пускати тебе одного…
— Спокійно, Од. Я знайду його, а потім покличу тебе, якщо буде потрібно. О, що це?
Серед повної пітьми в ущелині засяяло сильне блакитне сяйво. Воно тремтіло, переливалося ніжними тонами, потім поволі згасло.
— Може, це він? Праелемент? — почулася думка Ода.
— Напевне. Тим краще. Довго не доведеться шукати. Жди мене…
Мар взяв о-ен, захопив кілька приладів для руйнування породи і рушив до ущелини. Повиснувши над прірвою, він почав повільно опускатися вниз. Незабаром голубий туман заховав його постать. Ще раз блиснула в світлі Гро-очі тканина рі-но… Потім все зникло.
Довго чекав Од, зупинившись над ущелиною. Прислухався до простору.
Нарешті долинули, ніби з іншого світу, тихі слова Мара:
— Дно. Я на дні, Од…
— Що ти бачиш?
— Каміння. Всякі мінерали. Нічого цікавого. Я вмикаю ліхтар. О, тут можна опуститися ще нижче, прірва йде далі, проникаю глибше… Який густий туман. Він просочується з щілин. А ти знаєш, тут душно… Висока температура… Звідки б вона з’явилася, не розумію…
— Будь обережним, Мар! —тривожився Од.
Мар деякий час не відповідав. В просторі чулося якесь шипіння. Потім знову почувся голос. Він хрипів, переривався.
— Дивні… звуки… мію… таке… перешкоди…
— Магнітне поле зруйноване! — крикнув Од. — Переключись на гравітаційне поле, Мар…
Шуми зникли. Серед тиші пролунав голос Мара:
— Яка сильна дія. Напевне це він — Праелемент.
— Мар! Може, він небезпечний? — хвилюючись, подав думку Од.
У відповідь почулося щось схоже на дружній сміх.
— Треба було раніше боятися. Тепер пізно. Я недалеко від мети. Ось… ясно видно породи типу тау. І чорні гнізда. Клянуся — це Праелемент. Сині іскри… і дивне сяйво. Тільки чомусь впливає на очі, неприємне відчуття…
— Хутчіше, Мар…
— Зараз. Я починаю руйнувати породу… Одне гніздо вирубав. Який він важкий, Од. Навіть при цьому тяжінні я ледве піднімаю його. Ще один шматок… Не турбуйся, Од, все буде гаразд… Я й не сподівався, що все вийде так швидко. Тобі не потрібно буде лізти в цю душну діру…
Минав час. Од раз по раз поглядав на шкалу хронометра. Чому Мар так довго порається? Чому він мовчить?..
— Мар! Обізвись!
— Я чую, Од… О-ен майже наповнений… Ще трохи…
Раптом в глибині ущелини спалахнуло яскраве сяйво, таке, як і попереднє. Пролунав протяжний стогін Мара. Серце Ода стислося передчуттям страшної біди.
— Мар, — стривожився він. — Мар! Що з тобою?
Відповіді не було.
— Мар! — в божевільному відчаї крикнув Од. — Обізвись!
Якусь мить стояла тиша. Потім почувся слабкий стогін Мара:
— Сильний спалах проміння. Паморочиться в голові…
— Назад! Треба рушати назад, Мар!
— Не можу… Сили нема… Я нічого не бачу…
Од на хвилину заціпенів, судорожно закружляв над прірвою, потім стрімко кинувся вниз, відчайдушно напружуючи всю свою енергію.
12
Рра — міра довжини, біля 3 км.
13
Тау — актиніди.