Батурин

— От там, бачите, — казав Чечель, показуючи на Борз-ненський шлях, — бачите, в імлі щось ніби клубиться, кітлує, перевертається, ніби хмара встає з виднокруга і надвигається на нас, — це москалі.

— Бачимо, — відповів Герцик, — а з тої хмари ніби блискавки вибігають, червоні цятки, жовтуваті язики, хмара темніє. Мабуть, щось запалив ворог — хату або повітку.

— Може, й не ворог, — завважив Кенігзен, — а селяни дають нам знаки, що ворог там.

— Можливо, — рішив Чечель, — і якраз туди треба нам спрямувати випад. Але не навспряжки, зразу наліво, ніби на Бахмач, а тоді щолиш нагло повернути на Борзну, вивабити ворога з його леговища, заманити на поле, побити і — назад.

Герцик, не дожидаючи приказу, прожогом метнувся до дзвіниці, тільки деревляні сходи під ним жалісно затріщали.

Побіг до своїх полтавців, і за хвилину кінна сотня тихо й непомітно висунулася з города і невеличкими відділами ріжними дорогами й доріжками, а то й без доріг, прямо полями, двигнулася в напрямі Бахмача. Чечель з дзвіниці слідив за нею.

— Герцик, грецик, йому в це грай! — казав до старшин Чечель.

— Не він один, — відповів Гамалія. — Всякому з нас любіше й безпечніше в полі, ніж у замкнутому городі. Сидиш, як борсук у норі, чекаючи, поки викурять тебе.

Кенігзен вірлиним оком літав по цілім виднокрузі. Його обличчя справді нагадувало скального вірла, котрий шукає добичі і готовиться до лету. Не втерпів.

— Дивіться здорові, я ж іду до своїх гармат.

— Підіжди, осауле, побачиш, як і куди справити гармати.

— Я вже знаю, — відповів коротко і пустився по сходах.

Герцикові полтавці, проїхавши кількасот сажнів, стали повертати вправо. Виглядали на розвідку, котра несміливо й обережно посувається полями.

— Добре веде, — казав Чечель, впізнавши вправного грача. — Ось уже завважив його ворог.

В цей мент від хмари стали відриватися шматки. Ніби вітер шматував хмару й кидав нею на поле. Шматки то підлітали в бадьорих підскоках, то спинялися й повертали назад, щоб других тягнути за собою.

— Московські драгуни виступають Герцикові назустріч. А він вдає, ніби ворог заскочив його, — зупинився...

Сотня розпадається на кілька відділів, проти кожного виступають драгуни.

— Не дуже сміливо починають собі, хоч перевага за ними.

— Ще й яка! На кожного з наших п'ять-шість москалів.

— Дадуть раду, щоб їх тільки заманили в поле.

— Наші вдають, що настрашилися, — втікають.

Москалі пускаються за ними. Але ж багато їх! Ніби вітер листя полем мете.

— І доля їх, як зів'ялого листя... Зігниють.

— Цар людей не щадить, має їх багато. Самої кавалерії тисяч двадцять.