Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.

Агентурно-розвідувальний підвідділ Закордоту залишав при відступі Червоної армії в 1920 р. обласні підпільні центри в Києві й губернських містах, повітові центри ("трійки"). Сильне комуністичне підпілля, яке вело активну розвідку та контррозвідку в інтересах більшовиків, діяло в південноукраїнських містах (Миколаєві, Одесі та ін.) [367]. Закордот співробітничав і з іншими соціалістичними організаціями. Так, від єврейської "Поалей-Ціон" було направлено 6 резидентів до різних міст України [368].

Активно працювали в Україні спецслужби російського "білого" руху, особливо під час окупації денікінцями у 1919 р. значної частини України. Їхня діяльність відзначалася відвертим свавіллям, терористичною спрямованістю (наприклад, у Катеринославі за чотири перших дні окупації було розстріляно 3 тис. мирних громадян [369]), що викликало обурення навіть у самого Денікіна. Ще ніколи, писав він, інститут контррозвідки не набував такого поширення, як в період громадянської війни. Це було наслідком "болісної манії, створеної недовір'ям і підозрою, що розлилися по країні… Контррозвідувальні органи густою мережею вкрили територію півдня, були іноді джерелами провокації й організованого грабіжництва…" [370].

Денікінська контррозвідка встановила жорсткий контроль над політичною ситуацією в Криму, в районах Одеси, Новоросійська та інших портових міст. Розвідка "білих" ретельно готувала оперативне забезпечення наступу своїх військ. При відступі Добровольчої армії для шпигунсько-диверсійної роботи проти радянських збройних сил залишалися численні резидентури [371].

Зрозуміло, спецслужби "білих" активно діяли і проти державних структур, Збройних сил УНР. Щедре фінансування дозволило залучити до співробітництва з розвідкою Доброармії близько 20 тис. осіб, завдяки чому вона мала повну інформацію про стан Армії УНР, вела роботу по її розкладу [372]. Підривна робота "білих" створювала небезпеку і для закладів УНР за кордоном, де денікінці спиралися на численну російську еміграцію, різноманітні монархічні організації. Так, у складі денікінської контррозвідки в Константинополі був створений спеціальний відділ з 20 офіцерів, який стежив за будинком посольства УНР у Туреччині, його відвідувачами, намагався проникнути до цієї установи, фабрикував наклепницькі документи про "фінансування української місії німцями і більшовиками" [373]. Нелегальна "біла" організація "Правительственный Сенат" з центром в Константинополі мала свої філії в містах розташування посольств УНР в європейських столицях [374].

Не менш активно діяли в УНР спецслужби Польщі. Головним їх підрозділом був II-й розвідувальний відділ ("двуйка") Польського Генштабу (ПГШ), а провідним знаряддям розвідки в Україні — Польська Організація Військова (ПОВ). Польська розвідка мала в Україні вельми розгалужену систему організацій, які збирали важливу оперативну інформацію, вели диверсійно-терористичну діяльність. Так, лише на Волині загальна кількість бойовиків ПОВ досягала 60, в Одесі — понад 100. Тільки у травні 1920 р. "гуртки винищувачів" при місцевих осередках ПОВ висадили в повітря 17 складів, 20 мостів, провели ряд терористичних актів. Лідери ПОВ налагодили контакти зі спецслужбами Румунії, Доброармії, підтримували в організації сувору дисципліну, ретельно готували всі операції (існувала навіть спеціальна інструкція ПГШ по організації розвідувально-підривної роботи в Україні). Така "увага" до східного сусіда недвозначно свідчить про загарбницькі плани польського керівництва щодо України [375].

Україна була об'єктом уваги і спецслужб країн Антанти та США, які займали щодо УНР відверто агресивну позицію, підтримували "білий" рух і зазіхання Польщі. Ставлення Антанти до суверенітету України сформулював головний інформатор Франції у політичних справах України, консул Франції в Одесі Е.Енно: "Україна ніколи не мала своєї історії, ні національної окремішності. Вона створена німцями" [376].

За домовленістю між англійським і французьким урядами до сфери впливу Франції входили Україна, Бессарабія і Крим [377]. Не випадково, що війська Франції становили основу сил інтервентів на півдні України, а її спецслужби активно діяли в УНР. Офіцер французької розвідки Віллен був призначений військовим представником Франції при Директорії. У березні 1919 р. він провів нараду зі співробітниками українських органів безпеки, вимагаючи від них порозуміння з російськими "білими" спецслужбами [378]. "Контррозвідки працювали щосили, — читаємо в спогадах сучасника тих подій, — масові арешти, постійні облави і труси, безцільні розстріли "за спробу до втечі", мордування в катівнях — ось звичайні способи, якими французи запроваджували "порядок" в окупованих районах України" [379].

В Одесі, Миколаєві, Херсоні активно діяли британські розвідувальні місії полковників Вейда і Сміта, розвідники Молле, Джонсон, Фархем, розвідниця-журналістка Уотерман [380].