Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
- А мені ще приходити, міс Гевішем? - поспитав я.
- Ні. Тепер твій господар - Гарджері. На одне слівце, Гарджері!
Я вже був на порозі, коли міс Гевішем покликала Джо назад, і почув, як вона чітко й недвозначно заявила йому:
- Хлопець поводив себе тут добре, і це його нагорода. Гадаю, що ви, як чесна людина, більш ні на що не розраховуєте.
Як Джо спромігся вийти з кімнати, я так і не збагнув,- знаю тільки, що, опинившись на площадинці сходів, він уперто поривався вгору і не слухав ніяких пояснень, аж кінець кінцем мені довелося взяти його за руку й звести вниз. За хвилину ми вже були по той бік хвіртки, вона замкнулася за нами, і Естелли теж не стало.
Коли ми залишилися вдвох серед ясного дня, Джо прихилився до огорожі й сказав мені: «Дивовижа!» Він довго стояв так і раз у раз повторював це своє «Дивовижа!», Що я вже став сумніватись, чи взагалі він коли-небудь прийде до тями. Нарешті він висловився дещо докладніш: «Ну й дивовижа, Піпе!», після чого потроху до нього повернулася здатність розмовляти й переставляти ноги.
Я маю підстави припускати, що хоч клепки Джо й зазнали такого незвичайного струсу, невдовзі вони знов стали дієздатні, і дорогою до Памблечука він вигадав один хитромудрий план. Припущення мої підтверджуються [107] тим, що сталось у вітальні цього гидкого крамаря, коли ми ввійшли й побачили, як моя сестра провадить з ним раду.
- Ну? - скрикнула вона заразом до мене й Джо.- То як з вами обійшлися? І чи ж зволите ви тепер розмовляти з такими простими людьми, як ми, хотіла б я знати?
- Міс Гевішем,- почав Джо, втупившись у мене, наче силкувався напружити пам'ять,- дуже наполягала, щоб ми передали від неї… як-то вона казала, Піпе,- привітання чи шанування?
- Привітання,- підказав я,
- Отож і мені так пригадується,- підхопив Джо.- Привітання від неї місіс Дж. Гарджері…
- Дуже воно мені потрібне! - буркнула моя сестра, хоч трохи й улещена.
- ї що вона, міс Гевішем, страшенно шкодує,- мовив далі Джо, знову втупившись у мене, щоб краще напружити пам'ять,- що стан її здоров'я позбавляє… чи то не дозволяє, як, Піпе?
- Позбавляє її приємності,- підказав я.
- Бачити у себе достойну пані,- докінчив Джо і перевів дух.
- Х-хе! - вигукнула моя сестра і глянула умиротворено на містера Памблечука.- Могла б це переказати й раніше, але краще пізно, ніж ніколи. А що вона дала цьому шибеникові?
- Йому вона нічого не дала,- відказав Джо.
Місіс Джо вже ладна була спалахнути, але Джо її стримав.
- Що вона дала,- сказав Джо,- те дала його друзям. «А коли я кажу - його друзям,- так вона пояснила,- я маю на увазі в руки його сестри, місіс Дж. Гарджері». Так точнісінько вона й сказала: «Місіс Дж. Гарджері». Може, вона не знала,- задумливо додав Джо,- як саме має бути - Джо чи Джордж.
Моя сестра подивилась на Памблечука, що погладив поруччя свого дерев'яного крісла й закивав то до неї, то до вогню в каміні, немов знав усе це наперед.
- ї скільки ж вона дала? - спитала моя сестра, засміявшись. Таки так, засміявшись!
- А що скаже шановне товариство на десять фунтів? - поцікавився Джо.
- Скаже, що непогано,- сухо відповіла сестра.- Непогано, хоч могло бути й більше.
- Тоді й беріть більше,- сказав Джо. [108]
Цей бридкий самозванець Памблечук зараз же закивав головою й притакнув, потираючи бильця крісла:
- Беріть більше, добродійко.
- Невже ви хочете сказати?..- почала моя сестра.
- Так, я хочу, добродійко,- сказав Памблечук.- Але зачекаймо трошки. Далі, Джозефе. Ти молодчага. Далі!
- л що скаже шановне товариство,- мовив Джо,- на двадцять фунтів?
- Це вже була б кругленька сума,- відказала сестра.
- Так ото й не двадцять фунтів,- сказав Джо,- а навіть більше.
Цей мерзенний лицемір Памблечук знов закивав і, всемилостиво засміявшись, зауважив:
- Навіть більше, добродійко. Таки молодчага, Джозефе! То кажи ж далі!
- Щоб уже довше не тягти,- промовив Джо, розпро-мінено вручаючи торбинку моїй сестрі,- так тут двадцять і п'ять фунтів.
- Двадцять і п'ять фунтів, добродійко,- луною повторив цей пройдисвіт з пройдисвітів, Памблечук, підводячись потиснути руку сестрі,- і ви їх повністю заслужили (як я й сказав, коли спитали моєї думки). Бажаю вам великої радості від цих грошей, добродійко!
Якби цей поганець більше нічого не зробив, то й тоді його злочин був би непрощенний, але ж він ще й поглибив свою провину, тут-таки беручи мене під арешт, причому з таким непрохано опікунчим виглядом, що це перевершило всі його попередні лихочинства.
- Тепер ви обоє, Джозефе з дружиною, бачите,- заявив він, схопивши мене за руку вище ліктя,- що я з тих людей, які не полишають справу на півдорозі. Цього хлопця треба невідкладно записати до ремесла. Я так вважаю. Записати невідкладно.