Експансія-I

Ні, подумав Штірліц, недаремно я постійно відчував сповитість; я відчуваю небезпеку шкірою; це відчуття стало моїм «альтер его», нічого не вдієш; не воно, звичайно, все-таки превалює в мені, по-перше, я логік, і тому мені дуже важко жити, бо кожне поривання душі автоматично, само собою зрозуміло, перевіряється холодним розрахунком, аналізом фактів та явищ, інакше не можна; якби я жив не так. на мене давним-давно чатував би провал. Стоїки твердили, що з трьох елементів — визначуване (думка), визначальне (слово) і предмет, що перебуває поза всім, — головним є визначальне. Епікурійці спростили цю позицію, вилучивши поняття «визначальне», піднесли того, хто бачить і судить про предмет, висловлюючи неправду чи правду словом; епікурійці полегшили собі життя, вони відмовлялися приймати ідею, думку як явище, що існує поза нами; «я — господар світу, я створюю його в своїй уяві так, як мені хочеться, істина чи брехня визпачається тільки моїм словом»; бідолашні епікурійці, моя робота їм не підійшла б, прогоріли б за один місяць, а то й швидше. А втім, і стоїки довго не протрималися б, примат слова нікого до добра не доводив, не слово визначає факти буття, а саме воно, буття, формулює з допомогою слова правду і неправду, як тільки слово перетворюється на сваволю, як тільки свідомість стає тираном буття, то починається шабаш неправди. Я завжди йшов за правдою факту, мабуть, тому й слова знаходив правильні; я не намагався підігнати життя під себе, це неможливо, хоч дуже спокусливо; життя обстругує нас і змушує — рано чи пізно — йти в його руслі, а як же інакше? Гаразд, годі тобі хвалити себе, подумав Штірліц, живий іще — і слава богу, думай, що тебе чекає, та й хропи стиха, щоб Кемп повірив у твою гру: голодне сп'яніння, розвезло, рано чи пізно язик розв'яжеться, обм'якнеш. От і готуйся до того, щоб розм'якнути достовірно. А для цього примусь себе виключитися, ти ж умів спати по п'ять хвилин, зате якою свіжою ставала голова, — якою чистою й зібраною, виключайся, ти ще маєш хвилин десять.