Червоне доміно
- Автор: Унгер Фред
- Язык: украинский
- Переводчик: Надія Адріанова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Червоне доміно». Краткое содержание книги:
Це почалося невдовзі після мого допиту. Усі інші затримувалися в кімнаті, де Гайєр провадив допити, не більш як чверть години, та зі мною він розмовляв майже годину.
Він був привітний і чемний, але як докладно розпитував мене геть про все! Чи довго залишався я в кімнаті, коли вийшла Карін Зоммер, коли саме я вийшов з кімнати, де був ключ, як ставився Цибулька до мене і навпаки; про все це і ще багато-багато чого мусив я йому розказати. І хоч я говорив йому все, що знав, він здавався невдоволеним.
Нові й нові запитання так і сипались на мене.
Мене аж піт пройняв.
Гайєр, здавалося, не помічав цього.
З найдоброзичливішою посмішкою, яку тільки можна собі уявити, він знову повертався до запитання, на яке я щойно відповів.
— Але ж ви допіру вже…
— Так, я знаю. Проте мені б хотілося знати це точніше. Отже, як це було?
Я ще раз розказував йому. Він хитав головою і зауважував:
— Перед цим ви розказували трохи не так. То як же? Як це було насправді?
— Я вже й не знаю. Можливо, я помилився.
Легке посіпування брови.
— Забули, усього через дві години? У вас завжди така коротка пам'ять?
— Ні, але…
— Отже, давайте ще раз спочатку. Як довго були ви біля крана? З ким ви там розмовляли?
І так тривало, певно, з годину. Я плутався, не знав, що відповідати, поправляв себе, коротше кажучи, я грав надзвичайно жалюгідну роль. Мені було ясно, що вже самими цими плутаними відповідями я мусив викликати підозру, навіть якби в той час, коли стався злочин, я був би далеко звідси, сидів би де-небудь у Ростоці чи Котбусі.
І тоді Гайєр раптом припинив допит, подякував мені й зауважив:
— Обміркуйте все це ще раз. Можливо, завтра ви пригадаєте більше.
«Завтра» — це буде вже через кілька годин.
Що скажу я йому завтра?
Я подумав про Карін Зоммер і раптом відчув, що дуже змерз.
Де я взагалі зараз? Я спинився й озирнувся навколо. Онде — головний вокзал, ліворуч — Гранд-готель.
На другому боці вулиці навскоси від мене, стояло двоє поліцейських. Вони розмовляли між собою, похитувалися, стаючи навшпиньки, заклавши руки за спину. Мені здалося, що один з них кинув погляд у мій бік. Що це — випадковість? Я рушив далі; пройшовши кроків з двадцять, обережно озирнувся. Ні, вони все ще стояли на тому ж самому місці, розмовляли і, здається, не збиралися переслідувати мене.
Вітер жбурнув мені під ноги якийсь папірець. Я відчув, що холод проймає мене до кісток, і підняв комір пальта, але це був лише символічний жест. Тепліше від цього не стало.
Не довго думаючи, я подався до західного крила вокзалу, перейшов великий зал і почав підніматися сходами до перонів. Посередині поперечної платформи височіло риштування. Лампочка під ковпаком розгойдувалася від поривів вітру, і її овальна тінь витанцьовувала на кам'яних плитах, дошках і залізних балках.
У Мітропі [4] було повно людей.
Гамір, брязкотіння тарілок, дзенькання касових апаратів.
— Ви дозволите?
Перевтомлене, сіре обличчя глянуло на мене, відірвавши очі від кросворда.
— Прошу.
Скатертина на столику в плямах, попільничка повна недокурків. Брудні пивні кухлі, на них — погнуті бляшані кришки з побляклими малюнками, подекуди з тріщинами.
Бідна Мітропа. Видно, господарі цього закладу надто вже ощадливі.
— Чого бажаєте?
— Чашку кави, будь ласка.
— Прошу.
Кельнер відійшов.
Я кутаюсь в пальто. В приміщенні накурено, душно, але не холодно. І все-таки я мерзну.
Я думаю про Карін.
Вчора о пів на дев'яту я вийшов з нашої кімнати, спустився до крана. На сходах я зустрів її.
— Я нагору. Мені треба взяти дещо на моєму письмовому столі.
— Ось ключ.
— Ах, справді, дякую.
Вона була знервована й неуважна. Я ще глянув їй услід, коли вона збігала нагору сходами. У неї довгі, стрункі ноги, і тонкі панчохи без швів так підкреслювали їх красу! Потім Карін зникла на сходовій площадці, і я побачив її вже значно пізніше — лише після того, як почув про те, що сталося.
Ось що я приховав від Гайєра. Я гадав, що маю на це право. Ніколи, ні за що в світі Карін не могла бути причетна до вбивства, в цьому я був певен. А якби Гайєр дізнався, що вона в той критичний час була сама в нашій кімнаті, то він і її почав би розпитувати так само докладно й грунтовно, як і мене. Саме від цього я й хотів її уберегти.
4
Вокзальний ресторан.