Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Патрік згадав про парабелум. Перші дві кулі не зашкодили звірові. У Патріка тремтіли руки, очі заливав холодний ядучий піт, але третя куля таки уп'ялась в шию звіра. Він грізно заревів, звівся на задні лапи і пішов на пса, як ходять у рукопашну. Довелося ще двічі натиснути на спусковий крючок пістолета і всадити дві кулі ведмедю в груди. Це змусило звіра забути про пса. Він раптом стрибнув у бік і кинувся навтіки. Собака побіг за ним. Патрік бачив, як вони скотилися на лід затоки, як ведмідь, накульгуючи і огризаючись, біг між торосами. Ось вони вже й зовсім розтанули в ночі, і тільки гавкіт, що віддалявся, підказував, де, в якому напрямку продовжувалась сутичка ведмедя з собакою. Патрік нарешті усвідомив, що небезпека минула і, шепочучи молитви, зліз з вишки. Вхопив відро, в якому ще щось жевріло, помчав до свого нового дому.

Двері за собою він зачинив на замок і на всі інші засуви й клямки, які тільки на них були. Потім привалив якимись важкими ящиками, що трапились під руку. І, лише перехрестившись і поклявшись ніколи не виходити з дому без вінчестера, який він одразу ж перевірив, пальнувши у затулену картоном шибку, трохи заспокоївся.

В плиті вугілля ніяк не бажало горіти, диміло, наповнюючи кімнату солодкуватим чадом. Прийшлось відкрити кватирку і вийняти з рами прострелену картонку, що правила замість шибки. Так він боровся з чадом, поки не здогадався, що треба витягти з димаря заслінку і прочистити піддувало, як це колись робив лакей у їхньому лондонському домі. Боже, як далеко він був зараз від нього, той любий, затишний лондонський дім! Патрік зітхнув, поставив на плиту банку з беконом і заходився досліджувати продукцію фірми «Смайлз енд компані».