Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Під час загального гамору й сміху дівчата непомітно підступили ще ближче до Бартоло. Це було не до душі гордим студентам, які примітили, що віддають перевагу не їхнім молодим обличчям, а набитому гаманцеві селюка і хтивим поглядам його телячих очей. Вони невдоволено перезирнулись між собою, та в цю мить почувся мстивий голос Армандо Кінталеса, котрий нарешті знайшов уразливе місце в горбаня і наготувався завдати удару.
— Ріголетто, вчора ввечері твій друг Рохеліо заробив тридцять срібняків у реформістському товаристві.
Почувши ім'я Рохеліо, Ріголетто невдоволено скривився, але швидко опанував себе і відповів глузливо:
— Справді? А мені не сказав нічого!..
— Отож я й кажу, — зловтішно вів далі Кінталес, — що ти тепер можеш не тягати стільки пакунків до кімнати сеньйори Тереси. Боляче дивитись, що ти перетворився на носія.
Ріголетто хотів був дати відсіч молодикові, але визнав за краще не заводитись і спробував змінити тему розмови. Але Кінталеса підтримали інші. Мовляв, Ріголетто тільки те й робить, що бігає з Тересиної квартири до крамниці готового одягу на вулиці Сан-Рафаель, тягаючи на горбу спідниці, які та шиє. Поведінка горбаня, котрого всі вважали нездатним до такої послужливості, збудила загальну цікавість та подив у будинку й знов привернула пильну увагу до Тереси. Чоловіки вважали, що її кравецтво — то чистісіньке лицемірство й бажання похизуватись, бо нема чого коханці одруженого чоловіка удавати з себе доброчесну. Наші студенти, які полюбляли глумитися над високими почуттями, і тут не проминули нагоди докинути кілька образливих зауважень щодо цієї дивної жінки, котра відкрито повстала проти соціальних законів і намагалася жити чесно. Одначе Карлота, покинувши на хвильку Бартоло, який, немов раджа, сидів між двох фавориток, гаряче стала на захист Тереси.
— Ви нічого не розумієте, бо у вас нема й крихти людяності,— сказала вона. — Я сама спочатку ставилась до неї неприязно, вважаючи її за гордячку. Але тепер думаю інакше. Аби ж то і я мала таку силу працювати і не дати жодному чоловікові скривдити мене. Для нас, жінок, то не смішки… А Ріголетто робить те, чого ніхто з вас не зміг би зробити для жінки, хоч би вона й доводилася вам сестрою.
Кінталес зареготав.
— Усі ви сентиментальні, незважаючи на ваше життя! Ріголетто зовсім не так думає, як тобі здається. Він знає, що робить. Це його тактика… Не віриш — спитай, чи він не шукає вигоди, як завжди…
Попри весь свій життєвий досвід і позірний цинізм, за яким він ховався, мов черепаха під панциром, бідолашний горбань розгубився. Обличчя його зблідло, і він незграбно втягнув, голову в плечі. Хотів був щось заперечити, але натомість лише жалібно скривив кумедне обличчя. Розумів, що його загнано на слизьке і що тепер він може втратити повагу в цих хлопців. Але тут йому на допомогу несподівано прийшов Масілья.
— Що тобі до того, Армандо! Не чіпай Ріголетто — адже ти сам кажеш, що це вигідно йому…
На цьому розмова урвалася. Всі вже добряче сп'яніли. Бартоло посадовив собі на коліна дівчат. Ріголетто скористався з того, що про нього забули, й подався до дверей.
— Я ще повернуся! — гукнув з порога.
— Правда?
— Так.
У коридорі він зупинився, потім рішуче попрямував до Тересиної квартири. Був схвильований і раз у раз тер кулаками очі.
Може, хотів стримати сльози, які зрадливо підступали до очей…
VIII. СЕРЦЕ РІГОЛЕТТО
Трохи заспокоївшись, горбань підійшов до квартири Тереси, озирнувся, чи не стежать за ним, і поскрібся в двері, мов кіт. Йому одразу ж відчинили, наче то був умовлений знак. Тереса стояла серед куп матерії та спідниць, що лежали на стільцях і на робочому столі коло швацької машини. Бліда, змарніла й від того ніби вища на зріст, з великими стомленими від безсоння очима, вона була ще ніжніша та вродливіша, ніж тоді, коли розповніла, ставши матір'ю. Щиро привітала Ріголетто і запросила сісти.
— Ну, Еміліо, ви сьогодні щось дізналися про Рохеліо? Він уже два дні не приходить.
Ріголетто хотів сказати: «Учора ввечері він ганьбою заробив сто п'ятдесят песо». Але стримався і з удаваною простодушністю відповів:
— Ні, я нічого не дізнався.
Не хотів ще дужче засмучувати бідолашну жінку. А Тереса, не підозрюючи, що він криється, недбало махнула рукою: мовляв, якось воно буде. З гордістю показала гостеві на безладдя, що панувало в кімнаті.