Тiло™

— Хіба не легше просто розлучитися?

Вона невесело посміхнулася.

— Він не захотів розлучатися. Тому я пішла так.

— Цього замало, щоб померти, — раптом виказав справжні почуття. — А донорство — це смерть. Після пересадки ми утилізуємо вашу свідомість. Ви не можете про це не знати.

— Авжеж, я знаю. То ви берете мене?

— Для оформлення паперів клініці потрібна причина.

— Я думала, клініці потрібне лише тіло.

— Причина, — з притиском повторив Юрій.

— Гаразд, — вона опустила очі, потім швидко підвела їх до нього. — От уже кілька років я майже не сплю. Просто не можу заснути. Хтозна, можливо, для мене це лише спосіб заснути? Хочете, аби я під цим підписалася?

— Безумовно. Окрім того, на дозвільних документах має бути підпис вашого чоловіка. Оскільки ви в шлюбі, такі рішення не приймаються одноосібно. Завтра ми зателефонуємо й поцікавимось його згодою.

— Він усе підпише, — без тіні сумніву заявила Ештон. — Можете кликати його хоч сьогодні.

— Як скажете, — неохоче погодився Юрій. — Тоді ласкаво просимо. Чергова медсестра проведе вас до апартаментів. Не дивуйтеся, ліве крило клініки, де ви житимете, трохи нагадує п’ятизірковий готель.

— Найменше я очікувала потрапити до готелю, — нарешті всміхнулася.

— Зазвичай ми утримуємо донорів у медичному блоці, але, з огляду на ваше походження, зробимо виняток. Ви житимете в горішніх апартаментах. Познайомитеся з нашими пацієнтами. Не виключено, що хтось із них захоче ваше тіло, — повідомив Юрій і тільки після сказаного зрозумів, як прозвучали його слова.

Гостя рішуче підвелася.

— Не звертайте уваги на моє походження. Рада, що ми порозумілися. Інакше, як ви здогадуєтесь, мені довелося б шукати іншу клініку, — і вона рушила до дверей — легко, пружно, невимушено, так, наче йшлося про лікарську консультацію щодо якоїсь дрібнички на кшталт застуди або подряпини.

— Місіс Ван Хелл! — наздогнав її вигуком. — Ви ще можете передумати.

Ештон озирнулася.

— Я не люблю це прізвище. Називайте мене на ім’я. І я не передумаю.

За нею зачинилися двері.