Утопія; Місто Сонця

За їхнім твердженням, закони видаються лише заради того, щоб нагадувати кожному громадянинові про його обов’язки. Тонке тлумачення законів на руку лише дуже небагатьом освіченим, бо тільки небагато можуть їх зрозуміти, в той час як простіший і ясніший смисл законів доступний для всіх. Далі, що стосується простого народу, який становить переважну більшість і найдужче потребує повчання, то йому байдуже — або зовсім не видавати законів, або виданий так тлумачити, що до його смислу можна докопатися лише за допомогою напружених і довготривалих розмірковувань. Простолюдин з його нехитрим розумом не в силі збагнути усіх тонкощів, та й життя йому на це не вистачило б, тому що воно присвячене здобуванню засобів до існування.

Захоплюються оцими їхніми порядками сусідні народи, вільні і незалежні (багатьох з них утопійці колись звільнили від тиранії). Отож ці сусіди звертаються до утопійців з проханням прислати їм службових осіб — одних на рік, інших — на п’ятирічку. Як закінчиться строк, їх з пошаною і похвалою відправляють назад, а з собою знову привозять на батьківщину нових. Звичайно, вдаючись до таких заходів, ці народи виявляють неабияку турботу про свою державу. Якщо її щастя і загибель залежать від вдачі службових осіб, то чи не найрозумніше буде вибирати таких, кого ні за які гроші не можна відвернути від чесного виконання своїх обов’язків? Підкупити утопійських службовців — марна річ, тому що їм незабаром треба повернутися додому. Громадян службові особи не знають і через те вони не можуть діяти під впливом шкідливого упередження чи ворожнечі. Як тільки ці два лиха — приятелізм і корисливість — закоріняться в судах, то негайно підривають усю справедливість — найнадійнішу основу держави. Ті народи, які просять утопійців керувати ними, називаються в них «союзниками», а інших, кого прихилили до себе добродійствами, вони називають «друзями».