Не плач, кохана!

Глава 5. Так наказав Соломон

Повертався з основного виробничого корпусу, де вже кілька тижнів заливали підлоги бетоном, коли побачив на даху майбутнього заводоуправління Пашку Косяка з кількома такими ж, як і він, нариками і підерами.

Мене здивувало, що серед них виднілася постать Миші Молдавана.

По зовнішній металевій драбині виліз на дах будівлі. Він був вкритий бітумом. Мав ледь помітний ухил. Під ним лежала прохідна, огорожа, з двох сторін по периметру — вишки стрільців. Уздовж зони тяглася дорога.

Миша стояв віддалік петушиної зграї.

— Нарешті хоч один нормальний чоловік з'явився, — зрадів він.

— Що ти тут робиш?

Пристав Косяк, як банний лист, бля. Захотілося йому випити. Довелося терміново викликати мою сестру, щоб принесла їм підігрів.

— Його ж зараз неможливо передати.

— І я про що. Завтра вранці передали б вільнонаймані. Ні. Давай сьогодні.

— Так не вийде сьогодні, — вигукнув я.

— Хрєн з ними, бля. Мені Косяк кисет тютюну з барського плеча кинув. Нехай дурью маються. Я своє вже отримав.

Він дістав з кишені кисет і потряс ним у мене перед носом.

Братва юрмилася навколо Пашки. Нарики тягнули косячковую цигарку.

Цигарка йшла по колу. От нею глибоко затягнувся Пашка.

— Дай потягнути! — попросив.

— На халяву не вийде, — відповів він.

— Відпрацюю.

— На, потягни, — простягнув мені недопалок Косяк.

Затягнувся. І відчув, як напруга останніх днів зникає, моя голова проясняється, з'являється тонус. Така легкість і безпричинна радість, що хочеться співати.

Здається, плив над дахом. Але, насправді, стояв не рухаючись, дивився на дорогу, що тяглася вздовж високого паркану з колючим дротом.

З іншого боку паркану, через дорогу, виднілося кладовище з чорними гранітними старовинними пам'ятками, але переважно з нещодавно встановленими. Тобто звареними з металу пірамідами із зірками на кінці, просто з дерев'яними та залізними хрестами. Всі нові пам'ятники були пофарбовані у сірий і чорний кольори.

По дорозі йшла з господарською сумкою середніх років жінка з дівчинкою-школяркою початкових класів. Вона крадькома, щоб не бачили стрілки на вишках, поглядала в нашу сторону. Так само крадькома їй злегка махав рукою Миша Молдаван. Він нахилився до мене і прошепотів: