Володар жахів. Характерницька сила
- Автор: Ягоджинська Ніна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-279-080-1
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Володар жахів. Характерницька сила». Краткое содержание книги:
Магічна школа? — Звичайно! Нові друзі? — Легко! Інші світи? — Та без питань! Проблеми, негаразди, форс-мажори? — без них точно не обійдеться. Приємного читання!
Цілу ніч цілителі намагалися зрозуміти, що з нею сталося, а на ранок Ярослав (який, до речі, і ночував у коридорі біля Світланчиної палати) почув, як до нього подумки звертається Кнопка і допоміг їй одужати. Так що телепатія рулить! Ага, і цей день — відповідно, вівторок. У цей же вівторок, себто сьогодні, Світланка розповідала раді старійшин усе, що могла пригадати про Володаря Жахів і Баштового. І сьогодні ввечері він вирушає додому. Боже, невже пройшло всього шість днів? Таке відчуття, ніби щонайменше півроку.
Максим Миколайович і Наталія Іванівна, а вдома просто — мама Наталка й тато Максим, прилетіли додому вечірнім рейсом.
— Ну, от, люба, зараз приїдемо додому, і ти сама побачиш, що ніяких приводів для хвилювання не було.
— Ну, от, і нехай би не було. Але поки я сама не пересвідчуся, то ні про яку роботу й думати не зможу.
Діставшись до квартири, Яриків тато натиснув на дверний дзвінок, хвильку почекав і почав діставати з кишені ключі. Удома Наталка, навіть не роззуваючись, відразу пробігла по всіх кімнатах.
— Максе! Мені здається Ярослава вже давно вдома немає. Ніякої їжі не приготовлено. І вазони ніхто не поливав.
— Ну, ти, Наталко, теж як скажеш! А ти думала, він сам удома буде тільки пиріжки пекти й вазони поливати? Треба комп’ютера ввімкнути й історію глянути. Якщо він був удома, то точно без комп’ютера не обійшовся б.
Несподівано з Ярикової кімнати вийшов… їхній син власною персоною в супроводі якогось незнайомого чоловіка.
— Ну, ось тут я й живу. А батьків зараз вдома немає, вони у відрядженні у Болгарії і ще не скоро… Ой! Привіт, тату, привіт, мамо… Хм… Гм… А це — Іван Сірко, знайомтеся…
— Та вже познайомимось, не сумнівайся! — Максим Миколайович грізно втупився у незнайомця.
— Добрий вечір, — доброзичливо посміхнувся пан Сірко, але у відповідь отримав тільки насторожені погляди Ярикових батьків, — я думаю, нам треба поговорити про вашого сина.
— О, так! НАМ точно треба поговорити про НАШОГО сина. Ходімо на кухню, там і поясните, хто ви й що вам треба від нашої дитини. А з тобою, Ярославе, ми поговоримо згодом!
Ярик залишився стояти в коридорі, розгублено кліпаючи очима. От так справи! Якось хотілося б підготувати батьків, натякнути спочатку, чи що, а не шокувати — добрий день, ваш син — характерник, щойно прибув з іншої планети. Так і до інфаркту недалеко. Ех, що вже тепер! І звідки вони тільки взялися? Чи, може, на Землі якось час по-іншому йде? Точно, там, наприклад, день пройшов, а тут — цілий тиждень. То це ж скільки його вже шукають? Але ні, маячня, такого не може бути. І про що там батьки з Іваном Сірком розмовляють? Жаль, що погано чути, але все одно бути в курсі їхньої розмови не завадить. Прийнявши таке рішення, Ярослав нашорошив вуха і почав прислухатись.
— Характерники — бу-бу-бу.
— Як це не існує? Бу-бу, бу-бу! Коней лікували? І все? Ну, шановний, бу-бу, бу-бу. Це ж просто бу-бу-бу.
— Я, як доктор біологічних наук, (це вже мамин голос) бу-бу, бу-бу, не буває, бо людський організм не бу-бу, про що ви тут розповідаєте. Бу-бу-бу.
— Та не буду я здавати ніякі аналізи! Якщо я кажу — чотириста років, то бу-бу-бу!
— І як ви можете довести, що бу-бу?
— Бу-бу, бу-бу Ярослава?
— А давайте!
З кухні вийшов тато, побачив у коридорі Ярослава й пошепки спитав:
— Ти думаєш, це правда, те, про що цей чоловік розповідає?
— Так, — теж пошепки відповів Ярослав, — я не думаю, а точно знаю.
— Ага, значить, може, і правда, але вірогідніше, що все-таки якийсь гіпноз у кримінальних цілях. А зайди-но, сину, до нас на кухню на хвилину.
Знизавши плечами, Ярослав пішов за татом.
— Ярославе, будь добрий, продемонструй нам що-небудь, щоб довести свої характерницькі здібності, — директор магічної школи сів, схрестивши руки й відкинувшись на спинку стільця. Мовляв, я тут ні до чого, зараз самі все побачите. Ну, і що їм представити? Заморозити крижаним списом, а потім лікувати? Кинути вогняну кулю або паралізуючу сітку? Шикарно… Просто слів нема. А вони всі сидять і дивляться, жах.