Інститут

— Я в те крісло не сідатиму.

Усе тіло Люка пробирали дрижаки, проте голос звучав упевнено.

Тоні зітхнув. Він обережно поклав прилад для чипування на стіл, підійшов до Люка і впер руки в стегна. Тепер він мав серйозний, майже скорботний вигляд.

— Ти певен?

— Так.

У вухах задзвеніло від смачного ляпаса — навіть перш ніж Люк устиг усвідомити, що права рука Тоні злетіла зі стегна вгору. Люк похитнувся, зробив крок назад і впер у чоловіка приголомшений, незмигний погляд. Рідний тато тільки раз йому наклепав (і несильно), коли Люкові було чотири чи п’ять рочків і він бавився з сірниками. Але йому ще ніколи не давали ляща. Щока горіла, хлопець і досі не міг повірити в те, що сталося.

— Оце болить набагато дужче за щипок у вухо, — сказав Тоні; вишкір тепер зник. — Хочеш, повторю? Я залюбки. Ви, діти, вважаєте, що вам цілий світ належить. Біда-біда.

Саме тоді Люк помітив у Тоні на підборідді маленький блакитний синець, а на лівій щелепі — невеликий поріз. Він пригадав свіжий синець на обличчі Нікі Вілгольма. Якби ж тільки Люк був таким самим відчайдухом — та він не був. Правду кажучи, він узагалі не вмів битися. А якби спробував, то Тоні, певно, по всій кімнаті його б розмазав.

— Готовий сісти в крісло?

Люк сів.

— Будеш добре поводитися чи треба ремені в’язати?

— Я добре поводитимусь.

Люк так і вчинив, і Тоні виявився правий. Укол у мочку вуха був не таким болючим, як ляпас, можливо, через те що хлопець був до цього готовий або тому що цей штрик більше нагадував медичну процедуру, а не напад. Коли з цим було покінчено, Тоні пішов до стерилізатора і дістав звідти голку для ін’єкцій.

— Раунд другий, орлику.

— Що в шприці? — спитав Люк.

— Не твоє мелеться.

— Якщо воно в мене ввіллється, то саме моє й мелеться.

Тоні зітхнув.

— З ременями чи без? Тобі вирішувати.

Люк згадав пораду Джорджа: «Розстав собі пріоритети».

— Без.

— Хороший хлопчик. Один маленький укол — та й край.

Але це був не просто маленький укол. Не те щоб аж так боліло, проте пекло добряче. Жар охопив руку аж по зап’ясток, наче в цій частині тіла піднялась температура, але потім усе прийшло в норму.

Тоні наліпив на місце уколу прозорий пластир, а тоді розвернув крісло так, щоб Люк дивився на білу стіну.

— Тепер заплющ очі.

Люк заплющив.

— Щось чуєш?

— Що, наприклад?

— Припини ставити питання і відповідай на мої. Ти щось чуєш?

— Помовчте і дайте мені послухати.