Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
(1) Певні місця в Арістотелевій спадщині, певно, є алюзіями на «Теетет»: вони чудово узгоджуються з текстом діалогу і водночас підтверджують, що виражені в «Теететі» ідеї належать Сократу, а не Платону. Я маю на увазі фрагменти, в яких Арістотель приписує Сократові винахід індукції («Метафізика», 1078 b 17-33; nop. 987 b 1 та 1086 b 3), що, на мою думку, є натяком на Сократову маєвтику (детально розроблену в «Теететі») — метод допомоги учню у сприйнятті справжньої сутності речі через очищання його свідомості від обманливих забобонів; далі він приписує Сократу ставлення, на якому неодноразово наголошувалося в «Теететі»: «...Сократ, як правило, порушував питання, а не відповідав на них, бо визнавав, що не знає відповіді» (Арістотель. «Про софістичні спростування», 183 b 7). Я розглядаю ці фрагменти в іншому контексті у моїй лекції «Про джерела знання та помилок» (див. Proceedings of the British Academy, 1960, vol. 46, зокрема на ст. 50), що виходила окремою брошурою у видавництві Оксфордського університету, а нині увійшла до моєї книжки «Припущення та спростування».
(2) «Теетет» має на диво невиразну кінцівку, хоча, здається, саме так Платон задумав свій діалог і готував нас до цього від самого початку. (По суті, спроба розв'язати проблему знання, яку Платон здійснив у цьому чудовому діалозі, зазнала цілковитої поразки.) Втім, відомо, що подібні невизначені кінцівки характерні для багатьох його ранніх діалогів.
(3) «Пізнай себе» інтерпретується тут так само, як і в «Апології Сократа»: «Пізнай, як мало ти знаєш». У заключному слові Сократ каже: «Після цього, Теетете... ти будеш менш суворим, станеш лагіднішим до своїх близьких, бо осягнеш мудрість і не вважатимеш, що знаєш те, чого не знаєш. Адже моє мистецтво [маєвтики] здатне досягти лише цього, а я не знаю нічого такого, що знають інші...»
(4) Те, що ми користуємося другим, виправленим Платоном варіантом діалогу, виглядає цілком імовірним, надто з огляду на той факт, що вступ до діалогу (142 а до закінчення 143 с), який, можливо, було додано на пам'ять видатному мислителю, насправді суперечить фрагменту, котрий, певно, уникнув ревізії першого варіанта цього діалогу. Я маю на увазі закінчення, в якому, як і в більшості своїх ранніх діалогів, Платон натякає на загрозу близького суду над Сократом. Суперечність криється в тому факті, що Евклід, котрий з'являється як персонаж у вступі й розповідає, як було написано діалог, повідомляє (142 c-d, 143 а), що він неодноразово навідувався до Афін (імовірно з Мегари) і кожного разу користався нагодою перевірити свої нотатки в Сократа і подекуди внести в них «виправлення». Про це говориться так, що стає зрозумілим — цей діалог мав відбуватися принаймні за кілька місяців до суду над Сократом та його смерті, а це аж ніяк не узгоджується з кінцівкою діалогу. Я не знайшов літератури з цього питання, але не можу уявити собі, щоб платоніки зовсім обминули його увагою. (Можливо, навіть, що посилання на «виправлення» у фрагменті 143 а, а також опис у фрагменті 143 с «нового стилю», про який багато говорилося (див., наприклад, С. Ritter. Plato, vol. 1, 1920, pp. 220 ff.) і який було запроваджено для того, щоб пояснити певні відхилення переробленого варіанта від первісного. (Це дозволило б хронологічно помістити перероблену версію навіть після написання «Софіста».)
III. Відповідь критику
Додано 1961 р.
Мене попросили сказати що-небудь у відповідь критикам цього тому моєї праці. Але перш ніж зробити це, я хотів би ще раз подякувати тим критикам, які допомогли мені в той чи інший спосіб поліпшити цю книжку.
Про інших — моїх опонентів — мені не хочеться багато говорити. Тепер я усвідомлюю, що, критикуючи Платона, я образив і завдав болю багатьом платонікам, про що шкодую. І все-таки, мене здивувала несамовитість окремих відгуків.
Гадаю, більшість Платонових захисників просто відкинули ті факти, які, на мою думку, не можна серйозно заперечити, Це стосується навіть найкращого з них — професора Рональда Левінсона та його монументальної праці (645 сторінок щільного тексту) «На захист Платона» (Ronald В. Levinson. In Defence of Plato. Cambridge, 1953).
Тут a намагаюсь відповісти професору Левінсону і ставлю перед собою дві не зовсім рівноцінні мети. Менш важливу з них — захистити себе від низки обвинувачень — я спробую досягти у розділі А, для того щоб важливіша мета — відповідь професору Левінсону на його захист Платона (у розділі Б) — не загубилася у моїх спробах виправдатися.