Повітряний замок
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-42-5
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повітряний замок». Краткое содержание книги:
Якось йому до рук потрапив справжній скарб — килим-самоліт, який переносить його до красуні-принцеси. Юнак закохується в принцесу, однак його кохану викрадає грізний див, а на самого Абдуллу починають полювання слуги султана.
Карколомні пригоди Абдулли до останньої сторінки тримають у напрузі. А на читачів чекають приємні несподіванки і зустрічі з героями попередньої книги Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула», зокрема із Софі, чарівником Хаулом і вогняним демоном Кальцифером.
Один мандрівник, який мав килим на продаж, якось розповів Абдуллі, що більшість жителів півночі чомусь неймовірно сентиментальні, коли йдеться про тварин. Абдулла знизав плечима, понуро повернувся до пляшки — і виявив, що джин прошмигнув у неї, не сказавши ні слова на знак вдячності. Що ж, цього слід було чекати! А от пляшку тепер доведеться стерегти як зіницю ока.
— Так, — підтвердив він.
— Я так і подумав, — заявив солдат. — Чував я про джинів. Ви тільки подивіться, га? — Він нагнувся й дуже-дуже акуратно та обережно підняв капелюх, і на обличчі його з’явилася дивна, лагідна усмішка.
Цього ранку з солдатом явно щось сталося: за ніч у нього розм’якшилися мізки. Абдуллі подумалося, що це, напевно, через подряпини, хоча вони вже майже зникли. Він стривожено поспішив до солдата. Кішка негайно з’явилася на вершині скелі й почала видавати щось на кшталт скреготу залізних коліс, кожним вигином невеликого чорного тіла виражаючи страх і лють водночас. Абдулла не звернув на неї уваги і подивився на капелюх. Із зашморганих нутрощів капелюха, наче з гнізда, на нього глянуло двійко круглих блакитних очей. Маленька рожева пащека сердито засичала, і на криси капелюха, помахуючи для рівноваги хвостиком-морквиною, виповзло малюсіньке чорне кошеня.
— Ну хіба не чудо? — замилувано пробелькотів солдат.
Абдулла подивився на кішку на скелі, завмер від подиву, а тоді кинув на неї ще один обережний погляд. Звірюка стала просто-таки величезною. На скелі височіла величезна чорна пантера, вищирюючи на нього могутні білі ікла.
— О мій відважний супутнику, ці тварини, напевно, належать якій-небудь відьмі, — тремтячим голосом проговорив він.
— Якщо навіть і так, значить, відьма вмерла або, може, ще щось трапилося, — сказав солдат. — Ви ж бачили, вони живуть самі собі в печері. Киця-мама мусила вночі тягнути кошеня в зубах усю дорогу сюди. Оце просто чудо, га? Так, ніби вона знала, що ми їй допоможемо! — Він підняв очі на величезну тварину, яка гарчала на скелі, ніби й не помітив, яка вона завбільшки. — Спускайся, лапонько! — солодко проспівав він. — Ти ж знаєш, що ми ні тобі, ні твоєму котеняточ-ку нічого поганого не заподіємо!
Киця-мама зістрибнула зі скелі. Абдулла придушено охнув, пригнувся й важко осів на землю. Гігантська чорна туша пролетіла в нього над головою — і тут, на його превеликий подив, солдат почав реготати. Абдулла обурено підняв голову — і побачив, що тварина знову стала невеличкою чорною кішкою, яка ніжно-преніжно пританцьовувала на широкому плечі солдата і терлася об його щоку.
— Ти просто чудо, маленька Північ! — радісно сміявся солдат. — Ти ж знаєш, що заради тебе я не кину твого Дряпчика в біді! А таки-так… Ото розмуркалась…
Абдулла з непереборним відчуттям презирства піднявся й відвів погляд від цього торжества любові. Каструльку за ніч ретельно вилизали. Олов’яну миску просто-таки відполірували. Абдулла пішов і сердито вимив посуд у струмку, сподіваючись, що солдат незабаром забуде про цих небезпечних відьомських тварин і почне думати про сніданок. Проте коли солдат нарешті поклав капелюх і дбайливо зсадив кицю-маму з плеча, задумався він перш за все про сніданок для кицьок.
— Їм треба молока, — заявив він, — і добру миску свіжої рибки. Скажіть цьому вашому джинові, нехай принесе.
З горлечка пляшки зметнулася цівка лілувато-синього диму й згустилася в роздратоване лице джина.
— Оце вже ні! — вигукнув джин. — Моє правило — одне бажання на день, а сьогоднішнє вже витрачено вчора. Підіть наловіть риби в струмку.
Солдат люто накинувся на джина.
— Так високо в горах ніяка риба не водиться! — сказав він. — Крихітка Північ умирає від голоду, а їй же іще кошеняточко годувати!
— Тим гірше! — заперечив джин. — І не треба мені погрожувати, солдате. Декому траплялося перетворюватися на жаб і за менші провини.
Солдат був чоловіком безумовно хоробрим — або, подумалося Абдуллі, безумовно дурним.
— Тільки спробуй, і я розіб’ю твою пляшку — у будь-якій подобі! — гаркнув він. — Я ж не для себе прошу!
— Волію егоїстів, — заперечив джин. — То що, ти справді хочеш стати жабою?
З пляшки вирвалося ще кілька клубів диму, з них утворилися руки й узялися робити паси, які Абдулла, на свій жах, упізнав.
— О ні, молю тебе, зупинися, о діаманте серед духів! — поспішно сказав він. — Грець із ним, із солдатом; а я тебе прошу змилоститися і як велику люб’язність виконати з випередженням на день іще одне моє бажання — щоби ми змогли нагодувати цих звірів.