Мільйон на рулетці
- Автор: Є Євген
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-365-002-8
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мільйон на рулетці». Краткое содержание книги:
А на кону стоять гроші. Багато грошей, навіть непристойно багато грошей. А до того ще ваше життя. На додаток. Згодні?
Тоді граємо. Ставок більше немає. За рулеткою видатний майстер подібних ігор Євген Є.
Навіть тоді, коли їх стало троє, ситуація не змінилася.
А я, постоявши півгодини за їхнім столом, освоївся настільки, що почав грати винятково на одне число, причім дублюючи ставку. Адже, скажімо, «тридцять шість» — це не тільки «тридцять шість», а ще і «чіт», «червоне», «третя дюжина по вертикалі» і «третя дюжина по горизонталі». От я і робив ставки за всіма варіантами, тому що верхня межа ставок за столом була всього три тисячі, а так я міг «пускати в обіг» одинадцять.
І це було класно. Класно настільки, що Мишкові навіть довелося зупиняти мене.
Але як тільки до нашого столу підійшов захеканий круп’є-професіонал, якого вони поспіхом привезли сюди із «З вечора до рання», я й сам зрозумів, що треба закруглятися.
Не встигнувши відсапатися, круп’є, якого я упізнав, як тільки він увійшов у зал, втрутився у гру — відразу ж «закинув» кульку в гніздо, на яке я не ставив.
І я програв: і на «чорному», і на «лишці», і на «першій» і «другій» дюжинах, на «четвертій трійці» і на «одинадцятьох», втративши майже шістнадцять тисяч.
Але я виграв стільки, що це було незначною втратою.
— Я до машини, — сказав Мишко, який вирішив, що спершу треба добратися до пістолетів, а вже потім розмірковувати над тим, чи погодяться нам виплатити гроші, і як діяти у разі їхньої незгоди.
Але вони віддали нам усе до копійки.
Правда, дівчина за стійкою обміну фішок запитала наш податковий код.
Я загубив його разом із паспортом, тому назвав їй дванадцять цифр, які спали на думку, назвавшись Мироном Петровичем Динамо.
— Динамо? — перепитала вона.
— Атож, — сказав я і взяв гроші та чек.
Коли я сів у машину, то віддав його Мишкові.
Побачивши суму, Мишко мовив:
— Супер.
— Авжеж, — погодився я.
Тепер ми володіли сумою, якої було достатньо для того, щоб зіграти в одну велику гру, після якої ми б могли повернутися пограти з тими, хто обібрав нас до нитки.
Сто сімдесят шість тисяч.
Стільки ми виграли.
Розділ 25
«Спроба великої гри»
Отже, ми заробили сто сімдесят шість тисяч. Чому так мало? Я занадто звик грати, будучи «налаштованим Ігоровичем на виграш». Мені бракувало його голосу, який перетворював мій мозок на комп’ютер. А оскільки мій мозок не був комп’ютером, я помилявся і вигравав не чотирнадцять ставок із п’ятнадцяти, як завжди, а лише дві з п’яти.
От і виходило, що перш ніж виграти шістнадцять тисяч, я мав програти десять. Тому зібрану суму — сто сімдесят шість тисяч — не можна вважати маленькою.
Якось Мишко спробував налаштувати мене на гру.
За два з половиною роки він вивчив слова Ігоровича напам’ять, тож став переді мною і почав навіювати їх мені:
— Не існує нічого, крім гри. Тільки гра і ти…
Він був занадто серйозний, так старався і напружувався, що я не витримав і розреготався.
— Чого зуби скалиш? — образився Мишко.
— Облиш, — сказав я..
— Ні, — Мишко не хотів здаватися, — спробуймо ще раз.
— Досить, — сказав я, — однак нічого не вийде.
Гіпнотизером він не став, однак стрілком був першокласним.
Ми везли в машині сто сімдесят шість тисяч. Це була пристойна сума. Принаймні, ми могли зробити паспорти і перебратися через кордон до Великої Північної Країни. А там зіграти в розкішному, схожому на казковий палац казино, в якому за чарку абсенту платять тисячну фішку, а на стоянках обслуга не відчиняє дверцята машин, якщо їхні ручки не інкрустовані дев’яностокаратним золотом, клієнти ж за годину витрачають сімсот тисяч. Ми могли пустити в хід свої гроші і без жодних проблем винести із собою у десять, у двадцять разів більше, ніж принесли.
Велика Північна Країна. Двічі ми грали в її казино, коли усе до копійки програвали в себе вдома. Двічі ми поверталися з валізою, повною грошей. Але ніхто з нас не хотів залишитися там назавжди: для цього нам треба було стати командирами бойових загонів, адже якщо ти виграєш щовечора дев’ятсот тисяч, то в тебе має бути щонайменше двадцять п’ять озброєних автоматами стрілків, обслуга з дванадцяти осіб і десяток заміських будинків-фортець, де можна було б сховатися, якщо який-небудь власник казино, побачивши тебе, гравця-професіонала, на оглядовому моніторі ігрового залу, дасть наказ: «Знищити».