Місто Боуган
- Автор: Барри Кевин
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-128-5
- Переводчик: Ярослава Стриха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Місто Боуган». Краткое содержание книги:
— Я його в місті бачив, — сказав він їй.
— Я так і думала, що ти нипаєш серед тіней, Ґ. Ти завжди вмів ховатися… доки не клюне щось велике.
— Це талант, — сказав він. — А він щось не дуже щасливий.
— А хто тут щасливий, у Боугані сраному? Що, думаєш, я щаслива?
Смаглява дівчина, яку він знав, прозирнула на мить у її погляді, але тепер він із мігреневою ясністю розумів, що їхній час минув.
Логан вдягався трохи не так, як інші. То нашийну хустку начепить, то черевики трошки іншої форми. Коли у всіх квадратні носаки, Логан Гартнетт не заспокоїться, доки не заявиться в «Альядосі» із гострими — і з хитрющою міною. Стиляги придивлялися до нього, аби зрозуміти, що буде далі. У Ґанта, звісно, були найдорожчі костюми, але він не міг позбутися відчуття, що навіть у них виглядає, як трудяга з торф’яників.
— Вибач, що не відписала, — сказала вона, — тільки що я могла сказати?
Він не забув, як вона запала на Логана. Все відбулося в нього на очах, просто в кафе «Альядос». Логан ошивався перед баром, виманював із музичного автомата мєдляк каліпсо. Постукував гострими носаками по кутиках автомата, вправно брязкав закаблуками, ніби віднімав життя у черва. А щойно всі перевзулися у гострі носаки, Логан Гартнетт струснув пил із черевиків із квадратними.
Ночами Ґант говорив із Маку про Логана. Відчував, що від його слів у неї змішані почуття. Ґант і сам не вмів нічого приховувати. Він знав, що Логан не буде з нею такий ласкавий.
— Маку, мені не треба…
Не знайшов слів. У дивній похмурій кімнаті Ґант почувався не в своїй тарілці. Маку поглянула на нього, піймала його погляд, посміхнулася. Вона була прегарна, але сорокатрилітня.
— То, значить, шляху назад нема? — спитав він.
Він стільки років блукав, а їхні розмови пам’ятав дослівно:
— У цьому місці тобі відміряно от скілечко, не більше. Може, час і нам вийти на Високий Плай, дівчинко?
Якби він лишився в місті, боуганська погань його доконала б.
От Логан — той нікуди не піде, та й у Маку Боуган у крові та кістках. Маку з тих, хто залишається.
— Я ж тебе просив, пам’ятаєш? — Він повернувся до бовістинського багаття. — Я просив тебе йти зі мною.
— Ой, Ґанте, перестань…
— Я знав, що ти не підеш.
Вона підсунулася до краєчка кушетки, і стиснула долоні, й на мить піднесла до вуст. Тепер вона говорила з ним дуже ніжно.
— Ґанте, — сказала вона, — ми три тижні погуляли.
Знову нудота в горлі.
— Знаю, — сказав він. — Я знаю, що нічого за тим не було.
— І чого ж ти тоді тут, Ґ.?
Реальність при світлі багаття прокреслювала зморшки на її постарілій шкірі. Вона — вже не та, кого він потребує чи хоче. Реальність заразила його своєю гіркотою, своєю правдою. Перед ним раптом з’явився новий шлях; була в ньому своя солодка мстива логіка.
— А я тобі скажу, чого я тут, — сказав він.
Кровна помста
Гартнеттові Стиляги збиралися під стягами на тому краю Димополя, що ближче до дюн. Настала перша пітьма найдовшої ночі. Нерви у Стиляг були ні к чорту. Бушував і пік адреналін, згиналися пальці, потріскували суглоби, стискалися щелепи, стяги під поривами вітру зловісно шелестіли. Від багряних і чорних стягів відгонило чимось церковним, неороманським. На них наквецяли символи й гасло манівцівських Стиляг:
СИМВОЛИ:
Голова дикої кози
Кривий кинджал
Серпик місяця
ГАСЛО:
Правда чи помста
Допіль завмер у радісному передчутті, а хвойди, вибалушивши очі і сп’янівши від соку помсти, з високих вікон співали оди з рейтингом XXX хлопцям-Стилягам.
Хлопці-Стиляги махали хвойдам у відповідь і бодай намагалися прикидатися безжурними.
Завсідники допільських наливайок і дурман-салонів з пошаною й острахом відзначали, що серед Стиляг затесалися піщані пайкі, які вселяли трепет у серця містян.
Піщані пайкі трималися спокійно-преспокійно. Вони розминали руки-ноги, гімнастично потягувалися, картинно підкидали ножі у повітря й ловили їх за спиною, раз у раз підкладали в люльки горошинки найчорнішого гашишу і глибоко затягувалися — такі вони були, Вбивці з Дредами з лабіринту дюн.
Стиляг і легіонерів-піщаних пайкі разом ледве-ледве набралося стільки, щоб зрівняти сили з вісьмома кланами північняцьких заводіяк, які бушували по той бік річки, у боуганських Манівцях.
Логан Гартнетт походжав красуючись між лав: кого посмішкою підбадьорить, кого шепотом. Його вуста хитро стискалися у самовпевненій посмішці. Найелегантнішого крою італійський костюм він церемонно доповнив капелюхом-циліндром.