Монсеньйор Кіхот
- Автор: Грин Грэм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Всесвіт
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Монсеньйор Кіхот». Краткое содержание книги:
Твір опублікований українською в журналі «Всесвіт» 1993 року, №9-10, в перекладі Володимира Митрофанова.
— Жандармові? З якої це речі?..
— Та ні, ні, чоловікові, якого він шукає.
— Ви хочете сказати, що бачили того чоловіка?
— Ну звісно, тим-то я й боявся запитань.
— Бога ради, де ж він тепер?
— У багажнику нашої машини. От після цього було б справді необачно, як сказав жандарм, залишити ключа в машині… Хтось міг би вкрасти її разом з тим чоловіком. Ну, а тепер така небезпека минула.
На довгу хвилю мерові одібрало мову. Потім він спитав:
— А куди ви поділи вино?
— Ми разом перенесли його на заднє сидіння.
— А хвалити Бога, — сказав мер, — що я поміняв у Вальядоліді номери на вашій машині.
— Про що це ви, Санчо?
— Ті жандарми напевне передали ваш номер в Авілу. І тепер він там на комп’ютері.
— Але ж у моїх паперах…
— Я виправив вам нові папери. Звісно, на це потрібен був час. Тому ми й затримались у Вальядоліді. Власник автомайстерні — мій давній приятель, член нашої партії.
— Санчо, Санчо, скільки ж це років в’язниці ми заробили?
— Удвічі менше, ніж дістанете ви за те, що приховуєте від правосуддя втікача. І як це вам надало?..
— Він попросив допомогти йому. Сказав, що його звинуватили несправедливо, сплутали з кимсь іншим.
— З діркою від кулі на штанах? Суб’єкта, що пограбував банк?
— А що, хіба й ваш Сталін був не такий самий? Зрештою, багато чого залежить від мотивів. Якби Сталін прийшов до мене сповідатися й чесно розказав про причини своїх злочинів, я б, напевне, наклав на нього десять днів молитви з чотками, дарма що в Тобосо нікого ще так суворо не карав. Пригадайте-но, що сказав мій предок галерним рабам перед тим, як визволити їх. «Є на небі Бог, і він не промине нагоди покарати зло й винагородити добро, а людям шляхетним не годиться бути катами інших людей». Це добра християнська доктрина, Санчо. Молитися десять днів, перебираючи чотки, — доволі сувора покара. Ми не кати й не допитувачі. Добрий самарянин не розпитував пораненого бідолаху — того, що втрапив до рук розбійників, — про його минуле, перед тим як допомогти йому. А той чоловік, можливо, був митарем, і розбійники лише забрали назад те, що він з них злупив.
— Поки ви тут проповідуєте, монсеньйоре, наш поранений бідолаха, мабуть, уже духу пускається без повітря.
Вони поквапилися до машини і знайшли втікача у досить жалюгідному стані. Фальшиві вуса, намокнувши від поту, відклеїлись і ледве трималися на верхній губі. На його щастя, він був тендітної будови і, скулившись, легко вмістився в тому невеличкому притулку, що його міг надати Росінант.
А проте, коли його випустили з багажника, він почав обурено ремствувати.
— Я вже думав, що задихнуся в цій скрині. Де це вас носило стільки часу?
— Ми робили для вас усе, що могли, — сказав отець Кіхот, майже тими самими словами, що й його предок. — Ми вам не судді, але ваше сумління мало б підказати вам, що невдячність — це ганебний гріх.
— Ми зробили для тебе куди більше, ніж ти заслуговуєш, — докинув Санчо. — А тепер забирайся геть. Жандарм подався в той бік. Раджу тобі триматися полів, поки дійдеш до міста й загубишся в ньому.
— Як це я можу йти полями в таких черевиках — вони ж геть розвалюються, — і як мені загубитись у місті з дірою від револьверної кулі на штанях?
— Ти ж пограбував банк. Можеш купити собі нові черевики.
— Хто сказав, що я пограбував банк? — Утікач вивернув порожні кишені. — Можете мене обшукати, — додав він. — А ще називаєте себе християнами.
— Я не називаю, — сказав мер. — Я марксист.
— Та й поперек у мене болить. Кроку ступити не можу.
— Я маю в машині трохи аспірину, — сказав отець Кіхот. Тоді відімкнув машину й став порпатись у шухлядці. За спиною в нього почувся кашель — раз і другий. — Я маю і таблетки від кашлю, — мовив він. — Це вас, мабуть, протягло в багажнику. — А коли обернувся з ліками в руці, то, на свій превеликий подив, побачив, що грабіжник наставив на нього револьвер. — Облиште, не можна цілитися зброєю в людей, — сказав отець Кіхот. — Це небезпечно.
— Який у вас розмір черевиків? — запитав грабіжник.
— Та навіть не пам’ятаю… Здається, тридцять дев’ятий.
— А в тебе?
— Сороковий, — відказав Санчо.
— Скидайте свої, — звелів грабіжник отцю Кіхотові.
— Вони ж такі самі ветхі, як і ваші.
— Не сперечайтеся. Я б забрав і ваші штани, якби підійшли. А тепер поверніться обидва спиною до мене. Спробуйте хтось поворушитися — обох пристрелю.
Отець Кіхот сказав:
— Не розумію, чому ви пішли грабувати банк, — якщо так воно й було, — в таких ветхих черевиках.