Грає синє море
- Автор: Тельнюк Станислав Владимирович
- Серия: Грає синє море #1
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Грає синє море». Краткое содержание книги:
Отже, залишилося одне — дощенту спалити село Миндру, звідки той Кодряну, а жителів його забрати в неволю.
Ні Селім, ні його воїни не вбачали в цьому нічого поганого. Молдавани були християни, гяури, а гяури — це не люди, аллах визначив їм бути рабами, галерниками, харем—агаси, харем—ханим,[92] прислужницями, виконавцями найбруд—ніших робіт. І Селім, і його воїни були певні, що гяури не здатні на справжнє страждання, на справжню хоробрість. Що ж, трапляються і в них військові успіхи, але це через нездарність деяких турецьких воєначальників або ж через те, що хтось із правовірних розгнівив аллаха — і аллах посилає як мсту поразку для воїнів Магомета. Але зелене знамено пророка мусить замайоріти над усією землею, над усім Фарангом,[93] над Індією, над Серендіпом,[94] над усією Африкою, навіть над тими землями, про які знав капудан—ага Пірі—реїс,[95] а також над тим неозорим краєм, що відкрив його для невірних Колумб. Чому мало бути саме так, а не якось інакше — Селім не думав. Він звик так мислити ще в дитинстві, в яничарській школі, він мислить так і зараз.
…Турецький загін повертався назад. Щоб вчинити розправу над селом Миндрою. Але ж іти з порожніми руками було нецікаво. І яничари почали полювати. По хуторах, по невеликих селах ловили гарних дівчат. Цей товар такий же надійний, як і золото та самоцвіти. Оскільки все одно доведеться пустити з димом богданське сільце Миндру, а з його жителями мандрувати аж до Стамбула, то чому б не прихопити з собою ще зо два—три десятки гарних українок, яких можна буде вельми вигідно продати в тому ж таки Стамбулі?
І в цьому Селім теж не вбачав нічого поганого. Навіть навпаки. Адже оце дівча, яке отак шалено рветься, кричить, кусається, не знає, що на неї чекає. З такою красою вона стане дружиною якогось баші, а то й візира. А якщо аллах буде милостивий, то, може, цьому дівчаті пощастить радувати самого султана Мустафу Недоумкуватого… Ні, просто великого султана Мустафу…
Галя відбивалася, як могла: кусалася, дряпалася, плювала в пику блакитноокого турка, — але він був сильний і невблаганний.
На поміч йому підбігло кілька яничарів. Вони зв'язали — ні, не зв'язали, а оповили мотузками все її тіло.
Турок сів на коня. Дівчина відчула, як яничари підіймають її. І от вона вже в руках блакитноокого. Турок був би красивим, якби не був турком. Він чимось навіть скидався на отого чоловіка, про якого Галя згадувала оці дні, — Петра Скрипника. Тільки цей був без бороди, з тоненькими підфарбованими вусами і з синьою плямою над правою бровою.
Вона подивилася туркові простісінько у вічі й крикнула:
— Пусти мене!
Турок мовби не чув.
Галя заплакала від безсилої люті.
— Пусти мене, кьопек!
Турок не розсердився, а засміявся.
Вона ухитрилася навіть плюнути йому в ті безсоромні очі, чужі, ворожі, турецькі очі, а він тут же закрив їй рот важкою, шорсткою долонею.
Дівчина щосили хапнула зубами за цю ненависну долоню, відчула в роті присмак ненависної турецької крові, а через мить її рот було запхано якоюсь ганчіркою.
Вона почала задихатися… Але терпіла… «Добре, добре, я задихнуся, але вашою не буду!»
Задуха стала нестерпною. Галя заплющила очі й відчула, що вся вона вкрилася гарячим потом, її тіло здригалося в конвульсіях…
І тут турок вийняв кляп з її рота. Галя закашлялася, з очей бризнули сльози, все лице горіло. Турок дивився на неї люто й стурбовано. З його руки текла кров.
Він перевернув її обличчям донизу. Кінь побіг дорогою Останнє, що Галя побачила, — ліс кінських ніг і далеко в степу — безрукий Тодор Трагіра, який підвівся із землі и побіг за кіньми… Біг, біг, аж поки знову не впав…
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ,
у якому герої слухають правдиві історії Джузеппе, стріляють з пістолів і сваряться між собою…
На сьомий день подорожні, переспавши ніч у Фастові, рано—вранці виїхали до преславного города Киева.
Хто з піших чи кінних не стрічався, в усіх Петро перепитував:
— До Києва скоро?
Й усі всміхалися й відповідали:
— Скоро, скоро! До вечора будете!
Навіть коні, яких добре—таки притомила далека дорога через кілька країн, — навіть коні побадьоріли, мовби відчували, що ось—ось кінець путі.
Вони їхали битим шляхом п'ятеро в ряд, і коненята весело їх несли, і кожному хотілося співати.
А Джузеппе розповідав свою чергову побрехеньку.
Попереду показався якийсь екіпаж, запряжений четвіркою коней.
92
Жінка в гаремі (тур.)
93
Європа.
94
Цейлон.
95
На картах турецького адмірала Пірі—реїса показано було навіть Антарктиду (ще до того, як її відкрили Лазарев та Беллінсгаузен.)