Князь Єремія Вишневецький

Тим часом чутки про козацькі й хлопські загони, про їх лютування над панами доходили звідусіль до Житомира. Од Богданової армії, неначе од осередка, побігли паростки на усі боки по усій Україні й Білій Русі. Загони Вовгури та Вовчури в Лубенщині незабаром зруйнували Єреміїя пишний палац, не покинувши каменя на камені. Єреміїні панщанні хлопи в Лубнах пристали до загонів, пішли в повстання й рознесли по цеглині і Єреміїн палац, і католицький монастир, і військові казарми.

Усе стало руїною в одну мить. Пани й католики шляхтичі, котрі не встигли повтікати з Чернігівщини та Лубенщини, усі наклали головами. Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро. Панщини ніхто й гадки не мав робити. За Дніпром, де ще не так давно скажений гетьман Миколай Потоцький та Самійло Лащ вкупі з Вишневецьким обставляли шляхи шибеницями та залізними палями, стромляли на ті палі козаків та хлопів, вже настала воля. Панщина пропала й сліду не покинула. Народ дав здачі навісному Потоцькому. То був послідок навісного лютування Потоцького, Лаща, Вишневецького та інших, польських панів і українських панів-перевертнів.

Чутка про ту руїну польських панів та українських одступників дійшла й до князя Єремії. Його лубенські безкраї маєтності були втрачені. Він почав хапком набирати на Волині охочих ходачкових шляхтичів католиків до війська, бо до Житомира йому довелось привести всього тільки три тисячі війська.

«Загони кинуться тепер на мої волинські та подільські маєтності. Пропаде мій Вишневець! Треба хапатись до оборони, - думав Єремія, - хмара насовується з-за Дніпра просто на мою волинську батьківщину та дідизну».

Єремія передпочував, що наступає хмара страшна, що з неї ливцем поллється наглий тучний дощ і затопить заливою усі його безмежні волинські маєтності, знищить, як повіддя, до галузки усе його незліченне добро, що було на Волині. До його вже доходила чутка сливе щодня, що якийсь Кривоніс, приводець повстання, підняв селян, зібрав загін і веде його на Волинь у Вишневеччину. Зібравши військо, Єремія хапком повів його, щоб захистити свої волинські села та містечка.

По дорозі до Вишневця лежало містечко Погребище. В Погребищі вже починався повстанський рух. До містечка збігались селяни з близьких сіл, покинувши робити панщину, та змовлялись між собою, щоб іти загоном на панів. Священики намовляли їх і давали їм ряд. Ніхто не сподівався нападу од поляків. Коли це несподіване налетів Вишневецький з військом. Усе Погребище попалось йому в руки.

- От тепер я вам покажу, як бунтуватись! Хто в вас тутечки за приводців? Це безперечно оті схизматицькі попи підбили вас до бунту. Приведіть сюди тих схизматиків! - крикнув Єремія до своїх драгунів.

Трьох священиків приволокли на майдан. Вони були убогі та нужденні, в полотняних рясах, покрашених соком з бузинових ягід.

- Ми нічого не знаємо, нічого й не бачили, ясновельможний князю: то не наша провина, - виправдувались священики.

- Ви нічого не бачили? Коли не бачили, то я таке вчиню, що ви і справді вже більше й не бачитимете нічого. Давай сюди свердла! - гукнув князь до жовнірів.

Принесли три свердла. Жовніри повалили на землю священиків і насіли їм на руки й на ноги. Три жовніри вставили їм свердла в очі.

- Викручуйте їм очі та глибокої до самого дна!- кричав Єремія.

Свердла закрутились в дужих руках. Очі полускались. Кістки хрущали під свердлами. Мученики закричали страшно, пронизуватим передсмертельним голосом. Вода й кров бризкала з очей і обливала землю. Народ на майдані мовчки молився й хрестився. Безталанні кидались по землі в корчах і побивались перед смертю в муках.

- Пропали привідці! Тепер беріться за хлопів. Хапай винного й невинного! Чорт їх розбере! Нехай вже сатана на тім світі розбирає, хто з їх винний, а хто невинний.

Хапай два десятки передніх! - крикнув Єремія до своїх жовнірів.

Жовніри вхопили кільки десятків чоловіків, що стояли попереду, і привели перед князеві очі.

- Поставте шибениці та залізні кілки! Принесіть з кузень ковадла та сокири! - кричав Єремія.

І Єремія, хапаючись в похід, звелів в одну мить повішати людей рядками на шибеницях; декотрих поміж їх понастромлювали на залізні палі. З десяток голів покотилось з принесеного ковадла під сокирою ката.

Єремія з військом виступив з Погребища в свою маєтність і одразу опинився в полум'ї повстання. Чутка звідусіль доходила до Єремії, що увесь край збунтувався. Йшли страшні слухи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав у пень панів, католиків та жидів. Вишневеччина вже піднялась. І сум, і туга, й лютість обгорнули Єреміїну душу. Він тепер на свої очі бачив, що помилився, що не туди попростував, куди його направляли довгі покоління славних предків. Він ніби на свої очі побачив, що заплутавсь і дуже заплутавсь в шарпанині та в зам'ятні.

Князь Єремія прийшов з військом до своєї маєтності Немирова на Поділлі. Він послав свого двірського шляхтича Барановського, щоб він зібрав у Немирові поживку та харчі для свого війська, а сам став поблизу од Немирова в Ободному.

Барановський наблизився до Немирова й побачив, що ворота в місто зачинені й замкнуті. Якісь гультяї й п'янички вискочили на вал і загукали з-за частоколу: «Йдіть собі геть! Тут вже нема й духу лядського! Не знаємо ми твого пана! є в нас другий пан, Богдан Хмельницький».