Мої спостереження із Закарпаття

“Дня 17 травня 1945 року відбулася в Празі військова парада, але без закарпатських українців, бо одні були в могилах, другі з тяжкими пораненнями по шпиталях, а треті арештовані. По цілій Чехо-Словаччині розпочалася нагінка на українців. Начальник чеської політичної воєнної поліції полковник Раїцін дав приказ зробити списки всіх закарпатських українців із заграничної армії, щоб їх вислати до СССР”.[134]

У половині жовтня 1945 року президент Бенеш прийняв делегацію старшин-українців у справі насильного вивозу вояків заграничної армії до СССР. Старшини рішуче запротестували проти цієї акції, заявивши, що українці, які воювали за визволення ЧСР, мають право вибирати собі громадянство, яке вони хотять, тим самим і громадянство ЧСР.

“В розмові було сказано також багато про воєнне командування і уряд ЧСР. Бенеш зразу пробував телефонувати до міністра народної оборони ген. Свободи, але його не було. Тоді говорив до полковника Раїціна. Старшинам Бенеш резолютно заявив, що закарпатські українці, заграничні вояки і українці Пряшівщини мають абсолютно однакові права, як всі інші громадяни ЧСР, і що він про цю справу взагалі не знав. Щоб оминути дальше непорозуміння зі “союзником”, він радив негайно подати опцію (петицію)”.[135]

Пізніше міністер народної оборони ген. Свобода на початку листопада 1945 року прийняв делегацію старшин закарпатської заграничної армії, - “ген. Свобода, подібно як і іншим разом, був фальшивий від початку до кінця, заявляючи старшинам, що він є п'ятим колесом у возі. Одним словом він так говорив, щоб до нічого не договоритися. Репресії закарпатських українців дальше продовжувалися у різних формах”.[136]

Чехи по війні розпочали брехливу пропаганду, що, мовляв, в чехо-словацькій заграничній армії воювали тільки чехи, словаки і жиди. Про закарпатських українців вони нічого не згадували. Зрозуміла річ, що чеська пропаганда не могла перед світом признатися, що в чсл. армії в СССР було 70-80% закарпатських українців, бо тоді кожному стало б ясно, що це була українська, а не чеська армія.

“Щоб зменшити вклад закарпатських українців в боротьбі за ЧСР, чехи пішли на таку підлу підробку, що навіть зфальшували історичні документи про чсл. армію в СССР. На спільних могилах, де поховані українці, чехи зробили надписи, ніби там поховані чехи, словаки і жиди, імена осіб, які в дійсності не існували в заграничній армії. Адже на протязі всієї фронтової доби чехів згинуло не більше однієї тисячі, а закарпатських українців - 25,000 вбитих і ранених. Найбільші успіхи в цій армії осягнули українці. Чехи і жиди добре знали, що українці не мали іншого виходу, лише воювати в їхній армії, або дістатися москалям на поталу”.[137]

Нормально вояки певної нації, що в боротьбі з ворогом здобувають національну незалежність, є в певній пошані в народі за їхні геройські подвиги, але не так було з карпатськими українцями, які воювали за самостійність ЧСР.

Велика частина закарпатських українців, членів чехо-словацького корпусу після закінчення війни виїхала на Захід. До такого вчинку змусіла їх політична й національна дискримінація. Решта вояків опинилася в Чехії у тяжких соціяльних і політичних обставинах, засуджені на цілковиту асиміляцію, бо закарпатським українцям не дозволено створити ані однієї культурної української організації, школи або видавати газету. Найменший вияв українського руху переслідували органи державної безпеки, які були підпорядковані московському КГБ.