Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
Крім цього вибраного війська, в таборі була ще челядь, а її треба рахувати втричі більше від числа війська, далі - численні панські хоругви й посполите рушення.
Разом під Сокалем зібралося величезне військо; його нараховують на 150.000 знаменито озброєних і вишколених вояків. Різні польські історики подають ще такі числа: Кубаля - 120.000, Ґолінський - 155.000 і 20.000 німців, Ґавронський - 140.000.
Пересічно треба рахувати около 150.000 бойового стану.
Польська шляхта вибиралася на війну з великими припасами всього добра і навіть найбідніший шляхтич мав із собою принайменше два вози, навантажені харчами, пашею й предметами щоденного вжитку. До цього треба ще додати: шатро, двох візників і бодай одного кінного джуру.
Згідно з даними Кубалі таборовий стан польського війська під Сокалем налічував пів мільйона возів і півтора мільйона коней. Однієї озброєної служби нараховує Кубаля на пів мільйона!
Згодом ще надійшли полки М. Потоцького, що перебував біля Володимира, а врешті - стягнулися й недобитки війська Каліновського. До табору Каліновський прибув 22-го травня, відбиваючися по дорозі від нападів дрібних козацьких і татарських загонів. Прибув "комуніком", себто без возів, табору й гармат, всього із 5 900 людьми, виснаженими недугами й воєнними трудами. І ця найкраща частина польського війська не знайшла в польському таборі належного прийняття.
"Старі леви, пострах Европи, мовчки клалися на солому й гинули без слова жалю, а Річпосполита, що їх найняла на свою оборону, не давала їм того, що мав кожний прошак при дорозі, кожна домашня тварина. І це були люди, що здобували Европу під Ґуставом Адольфом", - так описує історик Кубаля прийняття недобитків Каліновського в польському таборі.
27-ого травня король зробив перегляд війська. Ще не було прибуло посполите рушення, що збиралося помалу й неохоче.
В усіх тодішніх військах найважнішим родом зброї була кіннота. Польська кіннота була дуже сильна і своїм складом відповідала вповні тодішнім умовам бою.
Артилерія була дуже численна і включувала, крім полкових гармат, ще важкі "діла", що їх король наказав забрати з більших міст і замків: і так з Дубна поляки привезли під Сокаль 15 штук, із Замістя 19 штук і незнане ближче число з Бродів та Львова.
Як подає згаданий вже Й. Маєр, - уже під Берестечком наспіла в польський табір вістка, що німецький цісар присилає в допомогу королеві 7.000 німців. Вони в тому часі були вже під Краковом. Чи ця допомога дійшла на час і коли, - не відомо.
В польському таборі були всі визначні полководці, між іншими, генерал артилерії Пшиємський, генерал Говальд і полковник С. Чарнецький.
Похід польського війська. Тимчасом в укріпленому польському таборі почався голод і пошесні недуги. Шляхта, очікуючи Хмельницького, роз'їжджувала по знищеній околиці і, не маючи вже нічого путнього здобувати, стала нападати на польські шляхетські двори та замки, руйнуючи їх наче своїх ворогів. Скрізь в околиці Сокаля відбувалися постійно малі битви, здобування укріплених замків, "заїзди" на шляхетські двори тощо. В самому таборі часто громилися взаємно різні польські хоругви. Кривавим сутичкам і порахункам не було кінця.
Король ніяк не міг опанувати цього хаосу, бо хоч формально мав владу начального вождя, то супроти своєвільности визначних польських панів не міг виконувати її як-слід.
Ніхто з маґнатів не слухав його наказів і заряджень. Щодня відбувалися різні наради й віча, військо відгрожувалося, що покине табір і розійдеться по домах.
Врешті забракло грошей на виплату жалування (жолду). Щоб недопустити до повного занепаду дисципліни й розбиття цілої сили, король, змушений домаганнями шляхти, дозволив пограбувати польський монастир і костел в Сокалі, де, згідно з чутками, довколишня шляхта заховала свої скарби.
"Це за порядних вождів у війську нечувана річ", - оповідає в своїм щоденнику Осьвєнцім.
Та грабунок не дав бажаного висліду. Грошей багато не було. Шляхта, дорікаючи королеві й панам, погрожувала, а врешті таки одинцем почала роз'їздитися додому.
Польський король Ян-Казимир (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)
Причиною невдоволення й хаосу була в першій мірі нерішучість короля. Не маючи ніяких відомостей про Хмельницького, король не знав, що робити. Рішення мінялися щодня, залежно від зловлених "язиків" і прерізних чуток про Хмельницького.