Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]

— Погляньте на його руку, — мовив Андерсон, і досі зазираючи Сато через плече. — Його правиця — в такому самому положенні, як і рука містера Соломона.

«Я ж казав, — подумав Ленґдон, — що Пітерова рука не перша, яка з'явилася у цій залі». Коли зі статуї оголеного Джорджа Вашинґтона, створеної скульптором Гораціо Ґрино, вперше зняли покривало в ротонді, багато людей жартували, що то, мабуть, Вашинґтон у відчаї простягнув руку, щоб вхопити хоч якусь одіж. Однак американські релігійні ідеали змінилися, і ця гумористична критика згодом призвела до суперечок. Статую прибрали і заточили до сараю в східній частині парку. У наш час вона знайшла притулок в Смітсонівському національному музеї американської історії, де ті, хто її бачив, навіть і не підозрювали, що перед ними — одна з останніх древніх ланок, що сполучала сучасність із тією епохою, коли батько нашої країни панував у Капітолії як бог... подібно Зевсу, який панував у Пантеоні.

Сато почала набирати на своєму смартфоні якийсь номер, вочевидь вирішивши, що з'явився зручний момент, аби перевірити роботу своїх підлеглих.

— Що ви накопали? — спитала вона і почала терпляче слухати. — Ясно... — Вона впритул поглянула на Ленґдона, а потім на руку Пітера. — А ви впевнені? — спитала директор і знову на мить замовкла, вислуховуючи пояснення. — Добре, дякую. — Сато відімкнула зв'язок і знову повернулася до Ленґдона. — Мої специ здійснили пошук і виявили існування вашої так званої «таємничої руки», а також підтвердили все, сказане вами: п'ять позначок на пучках — разом із зіркою, сонцем та ліхтарем. Вони підтвердили також той факт, що ця рука в давнину означала запрошення до набуття секретної мудрості.

— Радий чути, — скупо подякував Ленґдон.

— Не надто радійте, — кинула Сато. — Схоже, що ми зайшли у глухий кут: доки ви не скажете мені те, що досі не сказали.

— Перепрошую?

Сато наблизилася до Ленґдона.

— Ми повернулися туди, звідки вийшли, професоре. Ви не сказали мені нічого такого, про що я не змогла б дізнатися від своїх працівників. Тому я ще раз питаю: чому вас привезли сюди цього вечора? У чому ваша окремішність? Що ви знаєте такого, чого ніхто більше не знає?

— Ми вже це пройшли і починаємо товкти воду в ступі, — наїжився Ленґдон. — Я не знаю, чому цей тип вважає, ніби я щось знаю!

Ленґдон хотів було спитати, звідки Сато знає, що він сьогодні прибув до Капітолію, але було ясно як білий день: вона про це не скаже.

— Якби я знав про наступний крок, — зауважив він, — то вам сказав би. Але ж я не знаю. Згідно з традицією, «таємнича рука» подається вчителем учневі. А потім іде набір вказівок: напрямок до храму, ім'я великого вчителя, котрий вас навчить, — будь-чого! Але все, що цей тип нам залишив, це п'ять татуювань. Навряд чи...

Раптом Ленґдон замовк.