Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
І майже тої ж миті з лісу за порубом навскоси злетіла ракета, заливши все навколо яскравим, сліпучим світлом. Янек і зв'язковий присіли на дні окопу, але й тут їх досягало те мертве світло.
– Біс забирай! – вигукнув раптом телефоніст. – Це ти? їхав, їхав і доїхав. А де твій собака? Пам'ятаєш, як він обірвав мені полу шинелі? Доведеться пильнувати, бо тепер у мене шинелі немає, то ще пообскубує ноги.
– Це ти, Федоре? – зрадів Янек. – От здорово! – Він дивився на кругле усміхнене обличчя солдата, того самого, з яким ще в Сибіру воював за місце в вагоні.
У повітрі повисла друга ракета. Вона повільно опускалась на землю, а солдат говорив швидко, поспішаючи закінчити, поки ракета не згасне.
– Біс забирай! Ну й зустріч, га? Пам'ятаєш, як ти мене стусонув. Мені аж у грудях стисло, коли оце тепер я тебе впізнав… Наших уже нема тут нікого. Командир загинув, коли форсували Віслу, в роті зосталися тільки я й сержант, пам'ятаєш, той з вусами?
Ракета погасла, і тоді раптом почулося грізне, низьке гудіння моторів.
– Потім побалакаємо. Зараз фріц полізе в атаку.
Якусь хвилину нічого не видно було, тільки ще дужче ревіли мотори. Стрельнула червона ракета, на лінії обрію захиталися верхівки дерев, і на осяяну місяцем галявину виповзли незграбні чорні коробки. Вони швидко просувалися вперед, ставали більші – вищі й ширші. Поміж ними з'явилися постаті солдатів, які, глибоко насунувши каски, бігли вперед.
– Вогонь! – скоріше сказав, аніж вигукнув Чорноусов.
Ліс прокинувся. Відблиски пострілів замиготіли поміж дерев і над бруствером окопу. Янек чув цю пальбу, а сам вибирав ціль для кулемета; потім усі ті звуки зникли, і хлопець усім тілом відчував, як тріскотіли короткі черги і тремтів його «дегтярьов», наче тріпалася витягнута а води риба. Кос бачив спалахи на кінці дула свого кулемета й червоні рисочки трасуючих куль, – сьогодні вранці він старанно зарядив диск, кожен п'ятий патрон вкладав з трасуючою кулею. Коли помічав, що червона нитка прошивала постать і ціль зникала, він трошки переводив дуло і знову натискав спуск.
Позаду один за одним бабахнули два міномети, викинули в небо свист, що затихав на вершині траєкторії. Там угорі міни ніби завмерли на мить, потім перехилились униз і, сердито виючи, полетіли на землю, хлюпнули на порубі вогняними бризками.
Блиснули гармати німецьких танків. Уривчасті посвисти й вибухи наповнили просіку, стяте дерево знехотя похилилось і, падаючи дедалі швидше, гепнуло на землю.
Сунули німецькі танки і зростали на очах. То вже не були безформні коробки. Янек бачив виступ у перископ, спереду, на броні, дуло гармати. Затиснутий у руках кулемет злякано стрепенувся, нервово випустив чергу і, вистріливши останній патрон, замовк. Квапливо міняючи диск, Янек подумав: «Чого ж наші мовчать?»
З лівого боку гаркнула радянська гармата, а через секунду озвався схований в окопі Т-34. На броні німецького танка, що вже вповзав у просіку, бризнули два вогники і згасли. Танк сунув далі, але тепер по ньому без упину, мов два здорові молотники ціпами, били по черзі то гвардійці, то Василь із своєї башти. Невідомо, після якого пострілу над танком шугонуло високе полум'я, звилося вгорі у клубок, накрилося капюшоном з чорної сажі. З розбитого бака бризнуло навсібіч пальне, і машина, немов стодола після жнив, запалала яскравим смолоскипом.
Світло залило весь поруб. Видно було, як два інші німецькі танки повернули назад, як стрибками тікали гітлерівські гренадери. Янек наздоганяв їх вогнем, короткими чергами зупиняв їхній біг. У палаючому танку почали вибухати боєприпаси, нарешті зірвалась і полетіла на землю башта.
Протискуючись повз Янека, сержант поклав йому руку на плече і вигукнув:
– Досить! Бережи патрони.
І, не зупиняючись, підбіг до танка, постукав прикладом по броні.
– Назад!
Машина заднім ходом виповзла з окопу й відійшла більш як на сто метрів назад, куди показував Чорноусов. Разом з нею відходили стрільці, допомагаючи артилеристам відтягти гармату. Дійшли до самої вершини пагорба, зупинилися біля окопів і.знову зайняли позиції.
– Чого ми відступаємо? Не розумію, – запитав Янек у кругловидого Федора.
– Почекай трошки, зараз зрозумієш.
– Янеку! Янеку! – почувся рядом голос Гжеся.
– Я тут. Що сталося?
– Нічого, Василь наказав подивитися, де ти. Шарик сумує за тобою, скавулить, хапає мене зубами за ноги. Іди в машину.
– Я залишусь.