Аргонавти Всесвіту [Малюнки Г. Малакова]

Взагалі в цьому надзвичайному скафандрі була безліч дотепних пристосувань. Галя дуже легко навчилася керувати обігріванням. Вона зразу ж намацала маленьку рукоятку в нижній частині шолома, про яку їй сказав Ван Лун, і знайшла потрібний для неї стан. Електрогрілка була, мабуть, десь у тканині костюма, а можливо, нагрівалася та сама металічна сітка, яка вкривала скафандр… В усякому разі, від цієї грілки розливалося приємне тепло, яке рівномірно зігрівало все тіло, від кінчиків пальців на руках до нігтів на пальцях ніг.

Галі дуже кортіло відшукати в скафандрі мініатюрну радіоустановку, яка дозволяла переговорюватися з товаришами і навіть чути всі звуки, що лунали зовні, поза скафандром. Адже для цього треба, щоб у шоломі був свій власний мікрофон і репродуктор і, крім того, окремий мікрофон, виведений назовні. Галя чудово розуміла все це, недарма вона завжди цікавилася радіотехнікою. Але виявити щось у шоломі чи біля нього їй не вдалося: мабуть, і мікрофон, і телефон були дуже маленькими.

Шукаючи радіоустановку, Галя обмацала вже всю верхню частину скафандра, коли прочинилися зовнішні двері каюти і ввійшли в своєму фантастичному для незвичного ока одязі Сокіл і Ван Лун. Останній зачинив за собою двері, перевірив, чи досить міцно прихопили її криві важелі, що висунулися з стіни, чи не залишилося десь щілини. Потім він повернувся до Галі:

— Нудьгуєте, дівчино, так? — лагідно, хоча, як і звичайно, трохи насмішкувато пролунав його голос. — Нічого, нічого, вже кінець. Прошу стежити за барометром, включаю постачання повітря.

— Та я зовсім і не нудьгувала, а слухала, як ви розмовляли, — відповіла Галя. — І потім зайнята була скафандром. Я ніколи не думала, що він так складно влаштований.

— А що, важко справлятися? — спитав Сокіл.

— Ні, зовсім не так! Він складний, а виходить, що вся ця складність допомагає людині відчувати себе зручно й легко.

— Ото ж воно й є, — задоволено сказав Сокіл. — У нас на астроплані все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повітрям, товариші. Ван Лун уже включив!

З вихідної трубки балона із стислим повітрям лився потік прозорого газу. Стрілка барометра анероїда повільно поверталась назад, до показників нормального тиску. І знову вона не квапилася, а повільно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз кожну цифру.

— Скільки вже? — почула Галя голос Риндіна.

— Шістдесят, Миколо Петровичу.

— Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в рубці повітря наче на Гімалаях…

Серце Галі тривожно стислося. Як вона могла забути про це!.. В астроплані, очевидно, було тільки три скафандри. І Микола Петрович віддав їй свій… Ой, як страшно думати про те, що могло б статися!.. А що ж буде після того, як вони прилетять на Венеру? Невже ж такі передбачливі люди, як Риндін і Ван Лун, не захопили з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратів вийде з ладу?..

Наче у відповідь її думкам пролунав знову голос Риндіна: