Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
Головін Микола, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарад іс)
Наприкінці листопада 1917 р., після формального об'єднання Південно-Західного та Румунського фронтів в Український фронт, був висунутий командувачем фронту генералом Щербачовим на посаду начальника штабу фронту. 04.12.1917 р. був затверджений на цій посаді на засіданні Генерального секретаріату Центральної Ради з одночасним виконанням обов'язків командувача Румунського фронту. З 27.09.1918 р. — голова військово-історичної комісії по розбору документів Південно-Західного та Румунського фронтів при Військовому міністерстві Української Держави.
У грудні 1918 р. виїхав до Одеси. 26.08.1919 р. прибув на Далекий Схід у розпорядження адмірала А. Колчака. Незабаром виїхав до Криму, в Російську армію П. Врагеля. У листопаді 1920 р. емігрував до Франції.
22.03.1927 р. створив у Парижі т. зв. Вищі військово-наукові курси Російського загальновійськового союзу (РОВС), які з білоемігрантів готували офіцерів генерального штабу.
Під час Другої світової війни співробітничав із німцями, був засуджений французькими комуністами до смертної кари. Отримавши повідомлення про це, помер від серцевого нападу.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С 40-зв. — 41; Українська Центральна Рада, збірник документів. — Київ. — 1996. — Т. 1. — С 498; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 163–164; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С 144; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 86
(16.04.1894-?) — підполковник Армії УНР.
Народився на ст. Рокитне Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив 2-гу Петроградську гімназію, Віленське військове училище (1.01.1916), Оранієнбаумську кулеметну школу, у складі 204-го піхотного Ардагано-Михайлівського полку брав участь у Першій світовій війні, з 5.04.1917 р. офіцер 2-го кулеметного запасного полку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З березня 1918 р. старшина 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР (до 2.08.1918). З жовтня 1918 р. — старшина кулеметної сотні Окремого загону Січових стрільців Армії Української Держави. З січня 1919 р. командир кулеметної сотні 4-го пішого полку Січових стрільців Дієвої армії УНР 15.05.1919 р. перебуваючи на лікуванні у шпиталі у м. Тернопіль потрапив до польського полону. У 1920–1923 рр. — командир сотні та в. о. командира 47-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр 94. — С. 1, Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С 21–23.
(17.05.1887-30.03.1966) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Лохвиця. Згодом у мемуарній літературі помилково зазначалося, що А. Голуб закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище та мав чин ротмістра. У 1917 р служив у 8-му гусарському Лубенському полку і за даними верифікаційної комісії Армії УНР мав чин прапорщика піхоти (ймовірно, як піхотинець був приділений до кавалерійської частини).
Голуб Андрій, фото 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5)
У 1918 р — командир кінної розвідки 18-го пішого кадрового Запорізького полку Армії Української Держави (Херсон). Після протигетьманського повстання — командир кінної сотні при Херсонському губернському комісарі УНР. Після взяття Херсона білими та військами Антанти перейшов на нелегальне становище, переїхав спочатку до Очакова, а потім — Одеси, де був заарештований білими. Звільнений з в'язниці на початку квітня 1919 р. після взяття міста військами отамана Григор'єва. Служив у військах отамана Григорєва: командував кінним полком, створеним із кадрів Херсонської повітової кінної сотні. Після поразки Григор'єва залишився партизанити на Херсонщині. У серпні 1919 р у Балті влився з загоном до 2-го кінного Переяславського полку (ім. М. Залізняка) Дієвої армії УНР. Був командиром 4-ї сотні цього полку. 06.12.1919 р. на чолі сотні виступив у Перший Зимовий похід. Після переходу (11.12.1919 р.) 2-го Переяславського полку на чолі з М. Аркасом на бік Української Галицької армії, що тоді перебувала у союзі з білими, 16.12.1919 р. зі своєю сотнею залишив полк і приєднався до 1-ї сотні О. Царенка 2-го кінного Перяславського полку, яка була у складі Дієвої армії УНР. 29.01.1920 р. полк було перейменовано на 2-й кінний полк ім. М. Залізняка. Був помічником командира полку. З 12.04. до 23.07.1920 р. -- командир полку. Згодом — помічник командира полку зі стройової частини. З 13.09.1920 р. — командир 1-го кінного полку ім. М. Залізняка Окремої кінної дивізії Армії УНР. З 24.04.1921 р. — знову помічник командира полісу.
З 1923 р. жив на еміграції у Калішу. З 1944 р. — у Західній Німеччині. З 1950 р. — у США. Помер та похований у Каламузі (штат Мічіган).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 143; Голуб А. Збройна визвольна боротьба на Херсонщині в запіллю ворога (1917–1919 роки)//За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11. — С. 175–184; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; 1938. — Ч. 8. — С. 177–214; Ч. 9. — С. 206–225; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 39. — С. 24; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 243; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. — № 3. — С. 60.
(02.02.1891–1931?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Походив із селян с. Пиляве Канівського повіту Київської губернії. Закінчив 2-класне Канівське міське училище, витримав іспит на звання учителя церковно-приходської школи. 02.02.1915 р. був мобілізований до 408-ї Чернігівської дружини державного ополчення. 18.12.1915 р. закінчив школу прапорщиків державного ополчення Південно-Західного фронту (2-га Житомирська школа прапорщиків), повернувся до 408-ї Чернігівської дружини, де служив до кінця 1917 р. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Голуб Семен фото 1919 року (з родинного архіву Голубів-Паньковських)
На початку 1918 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник січневих боїв у Києві проти більшовиків. Після зайняття Києва українськими та німецькими військами повернувся до рідного села. 15.11.1918 р. очолив загін повстанців с. Пиляве. На чолі цього загону у складі 2-ї Дніпровської дивізії військ Директорії брав участь у боях з Офіцерськими дружинами. Під Золотоношею потрапив до полону, звідки був відправлений до Києва — на гауптвахту, де вже перебували Юрко Тютюнник, Андрій Вовк, отаман Палієнко та ін. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. в'язні підняли повстання (на чолі з Ю. Тютюнником) та захопили частину Києва Незабаром з них був сформований Особливий Ударний загін, де С. Голуб став помічником командира загону. У січні 1919 р. очолював Особливий курінь Осадного корпусу Дієвої армії УНР, що воював проти повстанців отамана Зеленого на Трипіллі. З початку лютого 1919 р. — командир куреня та помічник командира 3-го (з середини липня — 31-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. повернувся до рідного села.