Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
З круга заграничної полїтики для часів Всеволода знаємо не богато. З рештою з західно-европейськими землями Всеволод до безпосередньої стичности мав уже меньше нагоди, від коли західнї українсько-руські землї відокремили ся від Київа; тому й про конфлїкти сих західнїх земель з Угорщиною й Польщею тут не говоримо. На доповненнє сказаного вище про звязки з Нїмечиною в серединї і другій половинї XI в, згадаємо тут лише про нещасливу доньку Всеволода Евпраксию. Вона вийшла замуж за маркґрафа саксонського, а коли повдовіла, оженив ся з нею, 1089 р., імператор Генрих IV; але вони жили зле, нїмецькі хронїсти оповідають страхи, як Генрих зневажав жінку, й вона нарештї (1094 р.) втїкла від нього до маркґр. Матильди тосканської, а за її посередництвом удала ся до папи. Справу її з чоловіком розсуджувано потім на синодї в Констанції, потім в Пяченцї (1095 р.); Генриха осуджено за його супружі неправди й виклято, а Евпраксия по тім вернула ся на Русь. Пізнїйше (1106 р.) вона постригла ся в Київі й незабаром померла (в 1109 р.) 21). Шлюб сей зрештою, незалежно навіть від свого нещасливого характеру, не міг мати для Руси особливого полїтичного значіння уже тому, що Генрих і Нїмеччина тодї були заняті своїми домашнїми справами 22).
Тїсні звязки істнували далї з Візантиєю. Ми знаємо, що Всеволод сам був оженений з візантийською царівною, і невважаючи на зміни династий на візантийськім столї він піддержував далї сї звязки: найлїпший доказ на се — засланнє Олега до Царгорода 1079 р. Бачимо потім, що й його син Мономах зістаєть ся в тїсних зносинах з Візантиєю, але з рештою не маємо більше фактів до сих відносин 23).
Далї піддержували ся зносини з скандинавськими краями. Свого Мономаха Всеволод оженив з донькою нещасливого анґлїйського короля Гаральда, що по Гастинґській битві разом із братами утїкла в Данїю й там перебувала, доки не вийшла замуж на Русь. Свого старшого сина Мстислава Мономах оженив з донькою шведського короля Інґа Стейнкельса Христиною, але не знати чи сей шлюб уложений був ще за житя Всеволода (Мстислав родив ся 1076 р.) 24).
У зверхнїй полїтицї, в воєнних справах виручав Всеволода Мономах, скачучи з Смоленська в Переяслав і з Переяслава під Броди; у внутрішнїй управі Всеволод мусїв радити собі иньшими способами, і тут лїтопись, хоч як для нього прихильна, не замовчує нарікань. „Він волїв, каже вона, молодиків, з ними радивсь, а ті водили ся своїми особистими інтересами, рили під иньшими боярами і не пильнували справедливости в управі; тивуни почали грабити, здирати людей грошевими карами, а князь про се не знав”. „Земля збіднїла від неустанних війн і урядницьких здирств”, скаржать ся на иньшім місцї лїтописи самі Кияне 25). Лїтописець поясняє сї непорядки Всеволодовими клопотами від ізгоїв, його хоробливістю й старістю, хоч Всеволод не був дуже старий: він умер маючи 63 роки. Правдоподібно, що тут причина була в характері і в замилованнях князя. Упускаючи суд і управу, виручаючи себе сином в походах, Всеволод за те був дуже зручним, вирахованим полїтиком, як то ми могли оцїнити в вище поданім оглядї. При тім в усїм він дуже уважав на вимоги й погляди суспільности і вславив ся своїм взірцевим житєм. „Сей благовірний князь Всеволод, каже лїтописець, змалку любив правду, був ласкавий для убогих, віддавав честь епископам і сьвященникам, а особливо любив монахів і задоволяв їх потреби; він і сам цурав ся пянства і похоти, — тому й батько його любив” 26). Був він справдї великим прихильником церкви і духовенства, фундував кілька монастирів — знаємо нпр. його монастирі св. Михайла (Видубицький) і другий — св. Андрія фундований для його доньки Янки (Анни), що в нїм постриглась 27). Мономах підносить його незвичайні знання: „отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 языкъ, — в томъ бо честь єсть отъ инЂхъ земель”. Сей факт оцїнюють звичайно як доказ особливої осьвіти, але се знаннє могло мати й чисто практичне значіннє — в досить розвинених заграничних дипльоматичних зносинах.