Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Сестра моєї самотності - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сестра моєї самотності

Электронная книга - «Сестра моєї самотності». Краткое содержание книги:

Дорогий читачу! Перед вами третє, допрацьоване і доповнене видання роману, якому судилося стати першим українським бестселером. Журнальний варіант роману, що побачили світ 1993 року під назвою «Смерть — сестра моєї самотності», наробив чимало галасу і неприємностей автору. Незважаючи на це, усі подальші роки Галина Тарасюк працювала над текстом, перетворюючи його на широке художнє полотно про українське життя на межі двох епох: від Чорнобильської трагедії до наших днів. У центрі роману — трагічно-містичне переплетіння доль і житейських доріг двох талановитих жінок, зіткнення двох неординарних характерів. Ця дружба-ворожба між подругами продовжується навіть після загадкової смерті однієї з них і дивовижного зцілення другої…
Роман відзначений літературно-мистецькою премією Українського Фонду культури ім. І. Нечуя-Левицького 2009 р.
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 ... 91
Перейти на страницу:

Інші, дрібніші, оніміли від жаху, чекаючи традиційного (якщо покладатися на рідний менталітет і національну вдачу) терору з боку тих, хто дорвався до влади. Тобто, звичного, оспіваного в офіційній історії та літературі, відстрілу «ворогів народу», розправ на площах і в пресі, самосудів і судилищ повсталої черні.

Розгром і виселення обкомів, міськкомів, райкомів партії став для відданих і чесних клерків особистою трагедією. Під натиском конкістадорів-демократів вони покидали свої кабінети з виглядом зацькованих індіанців, притиснувши до грудей найдорожче з милих серцю дрібничок з колишнього впорядкованого, ідейно наснаженого трудового життя: улюблений вазон, дірокол, настільний календарик… і розбігались — хто куди, як руді миші. «Гору» трясло, і бідні чиновники осипалися з неї, як гнилі груші, у діл, в підніжжя, де їх могла з'їсти найнікчемніша свиня. І це було жахливо! Вони боялися розмовляти самі з собою вночі під ковдрою в ліжку, не те що по телефону…

Але вони, бідаки, не відали, що трагедія їхня лише в тому, що давно вже не люди, а гвинтики і гаєчки, що мине ворохобна година, вляжуться пристрасті, і їх знову визбирають і вгвинтять у деталі та вузли розхитаного, розтрощеного, але усе-таки живого молоха-держави…

Та Бог із ним, із незнищенним чиновним плем'ям! Прикро, що мовчали ті, які ще вчора лізли у двері, обривали телефон. Мовчали злобно, чорно, підло насолоджуючись нашим фіаско, нашою бідою. О, як вони важко мовчали до мене, ніби їх заціпило під тягарем кам’яної брили, яку вони тримали на собі, щасливі опустити її на мене будь-якої миті! Однак боягузтво стримувало їх, і вони, вчорашні браття та сестри по перу, по сцені, по роботі і науці звіддаля чекали, коли я сама сконаю. Тепер вони майже всі перефарбувалися в кольори національного відродження, натягли шаровари і вишиванки, гасають юрбами по містах і селах: валять пам'ятники Леніну та його поплічникам, а інтелігентне жіноцтво-дівоцтво дійшло до того, що понашивало спідниць із жовто-синіх стягів і мете ними вулиці. Вертеп!! Але робиться він з таким надривом, що хочеться плакати… від щастя пробудженої національної самосвідомості і безнадії втрапити у цивілізований світ…

Мовчання оточило нас, як темна глибока вода. Єдиним зв'язком і вікном у світ став телевізор. От ми й просиджували біля нього дні та вечори своєї самотності, теж мовчки, заціпеніло, а коли втомлювались сприймати інформацію, усамітнювалися кожен у своїй кімнаті, ховалися в нору і завмирали там, як загнані степові вовки, поновлюючи кволі сили і останні залишки духу.

Але приходило найжахливіше — безсонна ніч і відчуття самотності і ворожості світу ставало нестерпним, як зубний біль, і безжальним, наче петля ката, і суїцид дихав в обличчя могильним холодом… Однак щось не давало мені зробити останній крок і, здавалося, хтось невидимий, але вічно присутній в найтяжчу хвилину, моїми руками розгортав Біблію, подаровану тими двома пришельцями з іншого світу, і я читала, ридаючи, всю правду про себе, написану дві тисячі років тому.

«А Йов відповів та сказав: даремні розрадники всі… Мій дух зламався, мої дні погасають — зостались мені самі могили. До гробу я кличу: О батьку мій! До черви: Мамо моя та сестро!.. Знайте, що покривдив мене Господь, і тенета свої розточив наді мною… Він поклав на стежки мої темряву! Віддалив Він від мене братів моїх… і забули про мене знайомі… Мої повірники бридяться мною, а кого я кохав — обернулись на мене…»

І хтось питав мене лагідно, як дитину: «Бачиш, Олександро? Не ти перша… не ти остання. Чого ж нарікаєш на долю? Бо чим ти краща за мужа праведного Йова, всіма покинутого з ласки Божої, чи самого Ісуса Христа, зрадженого найближчими? Вгамуй гординю, жінко! Горе твоє — у тобі самій…»

І я не противилася. Спокійно і відсторонено спостерігала, як одне моє «я» одягає на друге «я» гамівну сорочку, тогу смиренства, покривало доброчесності… Я вчилася бути розважливою і справедливою, покірною і непомітною, як дощовий черв'ячок…

ПОЛУДЕНЬ…
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 ... 91
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)