Євангелія від Ісуса Христа

І сказав їй янгол: Мир тобі, дружино Йосипа, мир також твоєму синові, вам пощастило, що ви оселилися в цій печері, бо інакше один із вас був би вже розтерзаний і мертвий, а друга жива, але з розтерзаним серцем. Сказала Марія: Я чула крики. Сказав янгол: Так, ти їх лише чула, але настане день, коли й тобі доведеться кричати, а перед тим днем ти почуєш, як лунатимуть тисячі криків побіля тебе. Сказала Марія: Мій чоловік пішов до дороги подивитися, чи вояки вже пішли, буде ліпше, якщо він тебе тут не застане. Сказав янгол: За це можеш не турбуватися, я піду раніше, ніж він прийде, я прийшов тільки сказати тобі, що тепер ти не скоро мене побачиш, бо все, що мало відбутися, відбулося, бракувало лише цих повбиваних малюків, а ще злочину Йосипа, який він скоїв трохи раніше. Сказала Марія: Злочину Йосипа? Мій чоловік не міг скоїти ніякого злочину, він добра людина. Сказав янгол: Добра людина, що вчинила злочин, — не рідкість, ти навіть уявити собі не можеш, скільки добрих людей чинили злочини раніше від нього, злочини добрих людей не мають ліку, і, всупереч поширеній думці, саме вони є непрощенними. Сказала Марія: І який же злочин скоїв мій чоловік? Сказав янгол: Ти знаєш, який, і не вдавай, ніби не знаєш, ти ж не хочеш, щоб тебе вважали його спільницею. Сказала Марія: Присягаюся, що не знаю. Сказав янгол: Не присягайся, проте якщо хочеш, можеш і присягатися, проте знай, що для мене кожна присяга — не більш як подмух вітру, що летить невідомо куди. Сказала Марія: І що ж такого поганого ми зробили? Сказав янгол: Жорстока воля царя Ірода примусила воїнів оголити мечі, але ваше себелюбство та боягузтво спутали руки й ноги жертвам. Сказала Марія: А що ми могли вчинити? Сказав янгол: Ти не могла вчинити нічого, бо ти й довідалася про це надто пізно, але тесля був у спромозі зробити все, він міг попередити село, що сюди йдуть вояки вбивати дітей, батьки ще мали б час, щоб повтікати зі своїми дітьми, вони могли б, наприклад, заховатися в пустелі або втекти до Єгипту й там зачекати, поки помре цар Ірод, бо йому вже недовго топтати ряст. Сказала Марія: Йому це не спало на думку. Сказав янгол: Атож, не спало на думку, але це його не виправдовує. Сказала Марія плачучи: Ти янгол, прости його. Сказав янгол: Я не той янгол, якому дано право прощати. Сказала Марія: Прости його. Сказав янгол: Я вже тобі сказав — це не той злочин, який можна простити, скорше здобуде прощення Ірод, ніж твій чоловік, скорше буде прощений зрадник, аніж відступник. Сказала Марія: Що ж нам робити? Сказав янгол: Ви житимете й страждатимете, як і всі люди. Сказала Марія: А мій син? Сказав янгол: Провина батьків завжди падає на голови їхніх дітей, тінь від провини Йосипа вже затьмарює чоло твого сина. Сказала Марія: Горе нам, горе. Сказав янгол: Так воно є, й зарадити цьому не можна. Марія похнюпила голову, міцніше пригорнула до себе сина, ніби хотіла захистити його від обіцяних неприємностей, а коли обернулася, янгола в печері вже не було. Але цього разу, на відміну від попередніх випадків, вона не почула його кроків. Він відлетів, подумала Марія. Вона підвелася й підійшла до виходу з печери, подивитися, чи не помітить у повітрі якихось слідів від янгола й чи не повертається Йосип. Туман розвіявся, в небі металевим блиском світилися перші зірки, від села й далі долинав плач, і саме тоді голова в Марії раптом пішла обертом: її зненацька опанувало почуття неймовірно гріховної гордині, примусивши забути про всі чорні пророкування янгола, бо хіба ж не воля Бога врятувала її сина від неминучої смерті, хіба Він не виявив у цьому Своєї особливої ласки до нього, тоді як матерям інших дітей, які були поруч, тепер нічого не залишається, як чекати нагоди, коли вони зможуть запитати в того ж таки Бога: Чому Ти повбивав наших дітей? — і задовольнитися Його відповіддю, хоч би якою вона була. Але недовго тривало щасливе забуття Марії, уже в наступну мить вона уявила собі, як тримає на руках свого мертвого сина разом з іншими віфлеємськими матерями, й тоді, очищаючи її дух і подаючи їй надію на спасіння душі, рясні сльози полилися з її очей. Так вона сиділа й плакала, коли повернувся Йосип, вона чула, як він іде, але навіть не зворухнулася, бо їй було байдужісінько, розгнівається він на неї чи ні, вона тепер плакала разом з іншими жінками, усі вони сиділи кружка, тримаючи на руках своїх мертвих дітей, і чекали воскресіння. Йосип побачив її сльози, зрозумів, чому вона плаче, й не сказав нічого.