Xронос
- Автор: Антипович Тарас
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-009-1 (укр.)
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Xронос». Краткое содержание книги:
— Всі права темпоральним гібридам! — парирував Йойо, впадаючи в раж.
Потомлені багатогодинним стоянням люди з антиурядовими плакатами зімкнули руки в живий ланцюг, намагаючись уберегти свій кількатисячний мітинг від дифузії. Майже хвилину вони справді трималися, однак горилопітеки, чиї величезні лапи були по лікті вимазані у власному лайні, врешті прорвали оборону гидливих homo.
Біля Кабміну тривало сум'яття. Кілька пересувних телестанцій уже готували прямі включення з місця подій. Йойо під нестримний метеоризм кентаврів хвацько озвучував маніфест партії. Свинопітеки гедоністично чухались об людей, ледь не валячи їх із ніг. Жабопітеки неапетитно лизалися на очах у всіх, сплітаючи ліани своїх ерогенних язиків.
Йойо докінчив спіч і боязко озирнувся назад, на площу. Там через усю проїжджу частину вже колихався кривавого кольору банер «За чистоту людства». То скінхеди перли хмарою сарани, на ходу розбираючи бруківку і тротуарну плитку. «Гібам — погибель! Гібам — погибель!» — почали скандувати їхні передні ряди.
— Гіб-гіб-Ура! Гіб-гіб-Ура! — запищав Йойо в мегафон, і вся строката партійна публіка підхопила його клич. Колишній бухгалтер Йойо любив ділове мовлення і не вітав жаргонного скорочення «гіб», але для обсценної стилістики вулиці воно годилося.
Кілька кубиків бруківки приземлилися в юрбі неподалік від партійного проводу. Горилопітеки, що навіть сп'яну не втрачали інстинкту мавпування, тут же відповіли таким самим камінним градом. Серед людей почалася паніка.
Гібриди ж похмуро готувалися до рукопашної. Йойо скинув на землю мегафон і приліг пухнастим животиком на товстошкіру спину незворушного Циклона.
— Пора відходити, вирулюй звідси, товаришу секретар політради, — проказав пінгвінандр у мініатюрний вушний отвір на гігантській голові носорогопітека.
— Ну й жара пішла, мля, — задоволено пробасував Циклон і рушив з місця, розсуваючи тіла, як стебла очерету.
Вересень 2046
Катарсис
Сарделька вишикувала весь 11-Б клас перед входом до галереї. Над дверима арт-центру маячів банер з маньякальним чоловічим обличчям і написом: «Дімон Хрест. Смерть і антисмерть».
— Заходити організовано і тихо! Експонати руками не торкати! — крикнула Сарделька і увійшла перша.
Старшокласники іржали й гикали. Ніхто не боявся Сардельки — ця нова викладачка естетики була молода й негарна, а до всього одягнута виклично і без смаку. Більшість учнів мистецької гімназії навіть не знали, як її насправді звати.
Осінні холоди ще не вкрили одягом дівочі принади, що просто сліпили голодне юнацтво. Користаючи з тісноти, Романо ущипнув Анетту за тугий задок і швидко прошмигнув далі з абстрагованою фізією. Анетта скрикнула низьким і сексуальним голосом. Вона подобалась у класі всім, тому не знала, від кого саме отримала такий банальний знак уваги.
Романо долучився до натовпу в першій залі. Сарделька стала навшпиньки в колі учнів, щоб її краще бачили.
— Для особливо забудькуватих нагадую: молоді люди, ми з вами сьогодні відвідуємо виставку найдорожчого художника світу Дімона Хреста. Всі вже зайшли? — Сарделька повертіла головою. — Про застосування хронотехнологій в сучасному мистецтві ми з вами вели мову на останньому занятті. Цей напрям уже називають окремою епохою — темпоральним мистецтвом, або temporary art. Тепер питання на засипку: як називається ефект духовного очищення під час сприйняття мистецьких творів?
— Каа-тар-сис… — простогнав клас.
— Правильно. Саме його я вам і бажаю. Виставка розміщена у кількох залах. Рекомендую вам не ходити цілим стадом, а розосередитися, бо нічого не побачите. Зустрічаємося на вході рівно за годину.
Романо думав про Анетині сідниці і не потребував жодного катарсису. Біля неї тим часом уже крутилися Іван з Андроном, а вона приймала їхні залицяння так, наче їй підходить кожен із них. Настрій у Романо зіпсувався. Він читав, що таке невситиме бажання підкорювати всіх підряд представників чоловічої статі трапляється у дівчат, яким забракло батьківської любові. Тата в Анетти справді не було, тож пасія з неї була ризикована.
Романо забився до зали, в якій було найменше однокласників, і знічев'я роздивлявся об'єкт роботи Дімона Хреста. Посеред залу бовваніла чи то будка, чи то кабіна. «Коли трава була зеленіша» — прочитав на ній Романо. Так називався цей проект.
Анотація запрошувала увійти і поглянути на світ «старими очима». У кабіні слід було одягти спеціальний хроноковпак, запрограмований на те, щоб гранично збільшити біологічний вік головного мозку реципієнта, не змінюючи решти його фізичних параметрів. Повернення до початкового віку і стану нейронів гарантувалося одразу після зняття ковпака. Романо вирішив скористатися тим запрошенням на зло самому собі.