Запахи. Історія одного вбивці
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: «Всесвіт» 1993 № 11–12
- Переводчик: Ірина Фрідріх
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Запахи. Історія одного вбивці». Краткое содержание книги:
Так просувався він у південному напрямку. Приблизно у південному напрямку, бо йшов він не за магнітним компасом, а лише за компасом свого носа, завдяки якому обходив кожне місто, кожне село, кожен хутір. Упродовж тижнів не зустрічав він ані душі. І він міг би втішатися заспокійливою вірою в те, що він — сам-один у темному чи залитому холодними місячними променями світі, коли б його точний компас не підказував йому, що це не так.
Навіть уночі у світі були люди. І в найвіддаленіших місцях були люди. Просто вони, мов щурі, позаповзали у свої нори і спали. Вони забруднювали землю, бо навіть уві сні поширювали свої запахи крізь розчинені вікна та щілини домівок, затруюючи природу, полишену, здавалося, на саму себе. Що більше звикав Гренуй до чистого повітря, то чутливіше реагував на людський запах, який зненацька, зовсім несподівано, долітав звідкілясь, гидкий, як сморід старого козла, і видавав наявність десь поблизу вівчарського куреня, чи халупи вугляра, чи розбійницької печери. Отак тікав він світ за очі, дедалі чутливіше реагуючи на людський запах, який зустрічався йому тепер усе рідше. Його ніс вишукував найвіддаленіші місцевості країни, гнав його геть від людей, все енергійніше притягуючи до магнітного полюса максимально можливої самотності.
24
Цей полюс, тобто найвіддаленіша від людей місцина у всьому королівстві, був у центральному масиві провінції Овернь, приблизно за п’ять днів подорожі на південь від Клермона, на висоті дві тисячі метрів, на верхів’ї вулкана Плон-дю-Анталь.
Гора являла собою величезний конус зі свинцево-сірого каменю, оточений безмежним, сумовитим плоскогір’ям, що лиш де-не-де поросло сірим мохом та сірими приземкуватими чагарями. То там, то сям, немов гнилі зуби, стирчали брунатні скелі та кілька обвуглених пожежами дерев. Навіть у найсвітліші дні ця місцевість була сповнена такого смутку, що й найбільший вівчар цієї найбіднішої провінції не погнав би сюди своїх тварин. А вночі, у блідому світлі місяця, ця забута Богом пустеля здавалася чимось потойбічним. Навіть розшукуваний повсюди овернський бандит Лебрен вважав за краще пробиватися в Севенни, — де його схопили й четвертували, — аніж ховатися на Плон-дю-Канталь, де його напевне ніхто не знайшов би, але де на нього чекала смерть довічної самотності, а вона видавалась йому значно страшнішою. На багато миль довкола гори не було ні людей, ні звичайних теплокровних тварин — тільки якихось кілька кажанів, жуків та гадюк. Упродовж десятиліть на вершину ніхто не сходив.
Гренуй викарабкався на гору однієї серпневої ночі 1756 року. Коли почало світати, він стояв на верхів’ї. Він ще не знав, що його подорож скінчилася. Він думав, що це лиш етап на його шляху до ще чистішого повітря, і крутився по колу, нишпорячи носом по грандіозній панорамі вулканічної пустелі: на схід, де прослалось широченне плоскогір’я Сен-Флур та заболочені береги річки Ріу; на північ, звідки він прийшов, багато днів підряд перебираючись через карстові хребти; на захід, звідки легкий вранішній вітер доносив до нього лише запах каменю та шорстких трав; на південь, зрештою, де на багато миль простяглися вибалки Плон-дю-Канталь аж до темних проваль Трюйєра. Скрізь, у всіх напрямках, панувало однакове безлюддя, але кожен крок у будь-якому напрямку означав наближення до людей. Стрілка компаса крутилася по колу. Орієнтирів більше не було. Гренуй досяг мети. Але разом з тим він потрапив у пастку.
Коли зійшло сонце, він усе ще стояв на тому самому місці, ловлячи носом повітря. З розпачливим напруженням він намагався визначити напрямок, звідки йому загрожував людський дух, — і протилежний напрямок, куди він міг би втекти. Він підозрював, що звідусіль долітатимуть бодай якісь слабенькі людські запахи. Проте тут не було нічого. Тут був тільки спокій, так би мовити, спокій запахів. Навкруги панував тільки схожий на тихий шурхіт одноманітний подих мертвого каміння, сірих приземкуватих рослин та сухої трави.