Худий

Близько другої ночі ми розпрощалися зі Стадсі та Мореллі й вийшли з «Пігайрен-клаба». Дорогі плюхнулась у куток таксі іі промовила:

— Мене знудить. Я знаю напевне. — Схоже, вона не брехала.

— Ох і пійло! — підхопила Нора. Вона поклала голову мені на плече. — Твоя дружина п'яна, Ніку. Слухай, ти мусиш розповісти мені, що сталося, — геть усе. Не зараз, завтра. Я не второпала ні їхніх слів, ані дій. Але вони обидва просто диво.

— Знаєте, — озвалася Дороті, — я не можу їхати до тітки Аліси в такому стані. З нею станеться приступ.

— Вони могли б і не лупцювати так того товстуна, — провадила своє Нора, — хоч це було кумедно, але жорстоко.

— Певно, я краще поїду до мами, — : лопотала Дороті.

— Рожисте запалення не має нічого спільного з вухами. А що означає клапан? — не вгавала Нора.

— Вухо.

— Тітка Аліса мене обов’язково побачить, — нудила Дороті, — бо я забула ключ і муситиму її розбудити.

— Я кохаю тебе, Ніку, — шепотіла Нора, — бо ти приємно пахнеш і маєш чарівних знайомих.

— Вам не важко буде закинути мене до мами? — спитала Дороті.

— Ні, — відповів я і назвав водієві адресу. — Їдьмо до нас, — запропонувала Нора.

— Н-ні, — відмовилась Дороті, — краще додому.

— Чому? — здивувалась Нора.

— Думаю, так буде краще, — відказала Дороті.

Так вони перемовлялись, доки таксі спинилось біля готелю «Котленд».

Я виліз з авто і допоміг це зробити Дороті. Вона важко сперлася на мою руку.

— Будь ласка, підніміться до нас на хвильку.

— Тільки на хвильку, — попередила Нора і також вилізла з таксі.

Я попросив водія почекати. Ми піднялися нагору, і Дороті натиснула на дзвоник. Двері відчинив Гілберт у піжамі й халаті. Він скинув руку в знак привітання і повідомив пошепки:

— А в нас поліція.

— Хто там, Гіле? — почувся голос Мімі з вітальні.

— Містер і місіс Чарлз, а з ними Дороті.