Сповідь

Наскільки я міг судити про види на мене за кількома кинутими мимохідь словами, про які задумався лише згодом, мені здавалося, що дім Солярів, що прагнув до дипломатичної кар’єри, а можливо, шукав таким чином підходів і до кар’єри міністерської, хотів заздалегідь підготувати для себе людину талановиту і гідну, яка, будучи від нього в цілковитій залежності, могла б згодом стати її довіреною особою і з користю служити йому. Цей план графа Гувона був великодушний, розумний, благородний і справді гідний знатного сеньйора, доброчесного і передбачливого. Але я не зовсім розумів його розмаху, та й дуже розсудливим він був для моєї голови і вимагав з мого боку дуже тривалого підпорядкування. Моє божевільне честолюбство шукало щастя тільки в любовних пригодах. Та оскільки тут не була замішана жодна жінка, цей шлях до успіху здавався мені дуже повільним, нудним і сумним, тоді як я мав би бачити його тим більш гідним і надійним саме тому, що справа обходилася без жінки, бо ті заслуги, яким звичайно протегують жінки, не варті, звичайно ж, тих якостей, які передбачалися в мені.

Усе йшло якнайкраще. Я добився, майже силою, загальної поваги, злигодні закінчилися, на мене стали дивитися як на молоду людину, що подає великі надії, але займає не своє місце, і незабаром повинна буде посісти належне становище. Але моїм місцем було не те, яке передрікали мені, і досягти його мені судилося зовсім іншими шляхами. Я торкаюся однієї з характерних рис, властивих мені, і хочу подати її читачеві, не вдаючись у пояснення.

Хоча в Турині було багато новонавернених, подібних до мене, але я не любив бувати в їх товаристві і в мене жодного разу не виникло бажання побачитися з кимось із них. Але я зустрічав кількох женевців, які не належали до їхнього кола, і з-поміж них якогось Мюссара, на прізвисько Кривомордий, художника-мініатюриста і мого далекого родича. Мюссар довідався, що я живу у графа де Гувона, і прийшов провідати мене з іншим женевцем, на ім’я Бакль, з котрим я товаришував у роки свого учнівства у гравера. Цей Бакль був дуже забавний хлопчина, дуже веселий і великий мастак на витівки, досить милі в юному віці. І ось я раптом зачарувався цим Баклем, та так, що не міг розлучитися з ним і на мить! Він збирався незабаром повернутися до Женеви. Яку втрату належало мені пережити! Я відчував, яка вона величезна. Щоб скористатися принаймні часом, що залишався, я більше не розлучався з ним, чи, точніше, він сам не покидав мене, бо спершу я не настільки утратив розум, аби йти з дому без дозволу. Та незабаром, помітивши, що він цілком запанував наді мною, перед ним зачинили двері, і я так обурився, що, забувши про все, окрім мого друга Бакля, не ходив уже ні до абата, ні до графа, і вдома мене більше не бачили. Мені вичитали, але я не послухався. Мені погрозили відмовити від дому. Ця погроза мене й занапастила: вона навела мене на думку піти разом з Баклем.