Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.
- Автор: Жеребцова Полина
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-8343-8
- Переводчик: Роман Трифонов
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.». Краткое содержание книги:
Раніше тьотя Тамара і мама Рити дружили, а тепер посварилися далі нікуди!
Хейда знову притягла книжку про кохання, із серії «Жіночий роман».
— Еротика! — шепоче Хейда і хитро підморгує.
Це дружба з Лунет пошкодила їй мозок.
У школі було два уроки.
Я, Заїра, Сета, Тина й Зуля грали в доганялки та піжмурки. Було весело!!! Ми так сміялися. Коли змерзли надворі, пішли до класу. Опалення немає, але в приміщенні не так холодно. Ми стали грати на класній дошці в хрестики-нулики. Коли ввійшли, забули зсередини замкнути клас на швабру. Ми завжди так робимо зазвичай, тому що небезпечно — може хтось увірватись і постріляти.
А тут вломилися хлопці з 11-го й 10-го класів. І давай кричати по-чеченськи, що інші з їхнього класу сказали їм, що мене звати Кассі й що зі мною «все можна», тому що я — «росіянка». Наміри потягти мене на горище в них були якнайсерйозніші, а вчителів поблизу жодного. Та хіба хто заступиться? Але мене виручили мої дівчата! Заїра, Тина й Зуля стали стіною і сказали про мене:
— Ви помиляєтесь! Вона не росіянка! Її звати Фатима. Її батько — чеченець! Вона — чеченка! Кассі — це інша дівчинка. У неї теж мама — росіянка, а тато — інгуш. Не чіпайте їх!
Хлопці по-чеченськи стали сперечатись, але фраза, що в мене батько — чеченець, їх налякала. Дівчата були готові захищати мене до кінця. Тина схопила залізний совок, Зуля — дерев’яний стілець, а Сета у великій хустці — швабру! Тоді хлопці зрозуміли, що в них нічого не вийде, і пішли. Ми швидше замкнули клас. Руки тремтіли від страху, і не тільки в мене.
— Чому таке робиться? — запитала худенька Тина.
— Вони думають, що Поліна росіянка! Росіяни — не люди. Раби! Тварюки! Вони на нас кидають бомби! — голосно сказала Зуля-товстуля. — Поліна має всім говорити, що її батько — чеченець, інакше її вб’ють! Ми не завжди буваємо поруч!
— А чому ти сказала, що мене звати Фатима? — спитала я Заїру.
— Не знаю, — відповіла вона. — Просто це перше, що спало мені на думку. Так звали дочку Пророка Магомеда.
Коли я чвалала додому зі школи, бачила Імрана. Він тепер ходить не в нашу школу, а в школу-інтернат. Нещодавно він мені снився.
Ворожка-циганка наворожила мені, що в мене багато будуть закохуватись. Якщо це дар від Бога, то я з радістю прийму його, а якщо ні, то мені він не потрібний.
Я пам’ятаю свій недавній сон про те, як до мене прийшов Диявол. Він був у чорному плащі. А з ним були два його супутники. Він сказав мені:
— Віддай свою душу мені! Я подарую тобі такі знання, про які люди не мають уявлення!
Я дуже злякалася. Стала молитись, але він не йшов від мене. Спитав, чи вірю я в Бога? Я відповіла: «Так». Тоді він сказав, що я порушила десять заповідей і брешу, тому що якби вірила, то не порушила б. Я сказала, що це не так. Я не порушувала! Але він показав мені, як я порушила, і з’ясувалося, що це так. Порушувала. Я вбивала мурах, я крала яблука, я не шанувала свою маму тощо. Але все одно я вирішила, що він не матиме моєї душі.
Я крикнула:
— Моя душа належить Богові!
Диявол завив і зник.
Тепер, після цього сну, я дуже боюся згубити душу і стежу за своїми вчинками.
Мамі цей сон розповіла.
Господи, допоможи, щоб збулися всі гарні мрії й сни, а погані ні.
Поля
Я прийшла зі школи. Дівчата Сета, Тина й Зуля мене провели до самого будинку. Охороняють.
Хейду не бачу кілька днів.
Учора ввечері до нас приходила тьотя Аля і пила чай з мамою. Я їм розповіла про те, як хлопці зі старших класів затягли Кассі на горище і змушували цілуватися з ними й палити цигарки!
Моя мама сказала:
— Це вони на ній учились.
А тьотя Аля:
— Чи не пізно? Скоріше її вчили!
Я думала, вони засудять, обуряться, а тьотя Аля просто сказала:
— От ми поїхали в російське село, а там дівчата в 10-му класі вже вагітні. З вели-и-икими животами ходять!
Тоді не дивує те, що мені Сашка ще торік розповідав — про те, як вони з мамою прийшли в російському селі до родичів додому, а Ерик там із чотирнадцятирічною дівчиною голий у ліжку «дружить»! Усього цього я соромлюсь, усе це відштовхує. Фу!
21.00. Усі говорять, що свята «Новий рік» більше не буде! Ніколи! Це тому, що тепер у нас — мусульманська республіка! Не годиться. У кого побачать ялинку та іграшки — можуть розстріляти. Кажуть: «Звичай язичників — ялинку прикрашати!» Дійшли до абсурду.