Весілля в монастирі

Про гімназію Митько не думав. У нього були вправні руки. «Матимеш ремесло в руках — за пазухою не носитимеш, завжди у майстри вийдеш, — казала Літа Миколаївна. — А там сам побачиш, куди шлях поведе».

Зараз він добре розумів, що новорічна ялинка в Трудолюбії — це не просто свято, розвага, воно пов’язане з багатьма надіями вчительки. А втім, і велика розвага в їхньому досить сірому житті!

Та яка несподівана розвага і радість була для всіх, коли після уроків хлопці оточили Літу Миколаївну, а вона витягла зі своєї білої муфточки невеличку книжечку.

— Я ще підберу, щоб кожен виступив чи один, чи з групою, кожен матиме роль, але це, що я зараз прочитаю, ми обов’язково розучимо! Це, щоб ви знали, байки Глібова. Ви вже знаєте багато російських байок Крилова, їх ще раніше по-французьки у Франції написав Лафонтен, а Крилов по-своєму на російський лад перевернув, а оце Глібов, український письменник, написав їх українською мовою.

— По-нашому? — вирвалося у Митька.

— По-нашому, — засміялася Літа Миколаївна.

Поза уроками в Трудолюбії, крім «пана» та Левантини Мусіївни, між собою всі розмовляли українською мовою, не тільки хлопці, а й майстри і, звичайно, їхні жінки і Літа Миколаївна. На Різницькій у Ваненків панувала «суміш»: у флігельку, у «стареньких», звичайно, чиста українська мова, у дяді Гриця переважала також українська, бо лунали з ранку до вечора українські пісні Христини Данилівни, часто відбувалися репетиції любительських вистав, звичайно, українських водевілів, а от, так би мовити, «у центрі», де жили Олексій Іванович і Літа Миколаївна, там переважала російська — адже діти і учні-квартиранти вчилися в гімназіях та училищах, де все викладалося російською. Бабуся Катя із поплутаного українсько-російсько-грецького роду вважалась росіянкою, бо одержала освіту у Санкт-Петербурзі, жила довгий час у російській губернії, і хоч сам голова роду Олексій Іванович був не мішаної, а, як сам казав, чистої української крові, що про себе відзначила Галинка, в моменти великого зворушення раптом вживав українські вирази. Отак, коли ховали бабу Соню: «Мати моя рідна!» У мами — Літи Миколаївни, навпаки, українська розмова з кумами, сусідами, покоївками була далеко яскравішою і вільнішою.

Вона з явним задоволенням прочитала зараз кілька байок Глібова — і хлопці реготали, таке все було дотепно-смішне і дуже близьке і зрозуміле.

— Ми вивчимо дві: «Коника-стрибунця» і «Вовка та Ягня». «Коника-стрибунця» будуть вивчати молодші, тільки за автора — хтось із другої групи, а «Вовка та Ягня» я гадаю розподілити так: за автора буде Борис, Каленичок — Ягням, а Вовком ти, Митько, у тебе вийде, тільки щоб вивчив добре, а то як грав на Різницькій на іменинах Жоржика, я пам’ятаю, скільки ти своїх слів підпускав, коли ролі забував, а це байка — вірш, тут не можна, треба слово в слово вивчити.