Пригоди в оргазмотроні

Натхненний ідеями Хітчманна, Райх, який відчайдушно бажав довести універсальність своєї теорії, того ж місяця розпочав збирати історії хвороб, мало що не під тортурами витягуючи в пацієнтів Амбулаторії подробиці їхнього сексуального життя. 1924 року його підвищили до заступника директора установи, що надало йому змогу включати до своїх досліджень інформацію із щотижневих записів про перебіг процесу лікування, які його колеги повинні були здавати йому (кожному пацієнтові, задля збереження приватності, присвоювався ідентифікаційний номер); було зібрано статистичні дані 410 пацієнтів, 72 з яких лікував Райх{118}.

Пізніше того ж року, на Конгресі у Зальцбурзі Райх наполягав, озброївшись цими даними, що тепер не існувало жодних сумнівів щодо того, що «ступінь ускладнення невротичного розладу прямо пропорційний до ступеня розладу психогенітального»{119}. Райх стверджував, що більшість людей, які зверталися до Амбулаторії за допомогою, мали певні однакові проблеми генітального штибу. «У пацієнтів-невротиків лише одна проблема, — постановляв Райх, — відсутність повноцінного та стабільного сексуального вдоволення». Як припускає історик Елізабет Данто, рівень поширеності проблеми імпотенції серед пацієнтів клініки, в якій вона була визнаною найпоширенішою недугою, можливо, сягав таких значних масштабів тому, що імпотенція була одним із найперших наслідків отриманих на війні психічних травм. Проте до такого висновку можна було дійти і дотримуючись Райхового діагностичного порядку денного (згідно зі звітом Хітчманна про діяльність клініки, кількість випадків імпотенції раптово пішла на спад 1930 року, коли Райх полишив Берлін). Навіть більше, Райх стверджував, що ця проблема стосувалася не лише пацієнтів. За його підрахунками, 80–90 % усіх жінок і майже 70–80 % чоловіків страждали від сексуальних розладів та лібідного застою{120}. Він попереджав, що така генітальна стагнація, як і невроз, може призвести до «захворювань серця… підвищеного тепловиділення, раптових припливів жару та холоду, тремтіння, запаморочення, діареї і, зрідка, підвищеного виділення слини»{121}.