Дона Флор та двоє її чоловіків
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-436-3
- Переводчик: Катерина Скальская
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Дона Флор та двоє її чоловіків». Краткое содержание книги:
Роман «Дона Флор та двоє її чоловіків» усесвітньовідомого письменника, громадського і політичного діяча, академіка Бразильської академії літератури Жоржі Амаду написано в жанрі магічного реалізму. Поряд із вигаданими, але цілком правдоподібними і живими персонажами, у творі фігурують реальні представники бразильської культури 30–40 років ХХ сторіччя — музиканти, співаки, актори, а також божества і духи афробразильських релігійних культів.
Та на першому місці, звісно ж, історія дони Флор, красуні, неперевершеної кулінарки, власниці школи «Смак і Мистецтво», яка мусить обирати, що для неї в житті важливіше: громадська думка чи особисте щастя.
Насправді Селія була несправедлива до Гульвіси, бо щоб їй допомогти, він обійшов того вечора всі гральні заклади, але бідолаху двічі спіткала невдача: мало того, що все програв, так іще й не зустрів жодного впливового друга, якому міг би розповісти про нещасну долю вчительки і поклопотати за неї. Ні Джіованні Ґімараєнс, ані Мірабо Сампайо, ні навіть його тезка Валдоміро Лінс так ніде і не показалися, ніби крізь землю провалилися, покинувши рулетку, бакару та блек-джек на ласку долі. Гульвіса блукав так до пізнього вечора і найвпливовішою особою, яку він зустрів, був Мірандау, тож зрештою все закінчилось тим, що вони вирушили повечеряти чудовим сарапателем до Андрези — дочки Ошума і хресної студента-агронома.
— Не дівка, а торба з клопотом… — розповідав Гульвіса історію Селії, поки вони йшли до негритянки Андрези. — Кривонога, кульгава, вся якась всохла чи що, так ще й така нефартова…
Мірандау порадив Гульвісі не журитися, мовляв, є люди, які тягнуть за собою невдачу за невдачею і нема на це ради. А сумувати зараз з цього приводу і поготів не варто, бо ще апетит зникне, а Андрезин сарапател уся Баїя знає, сам доктор Годофреду Фільйо її хвалить, а він, до слова, ого який поціновувач. А цю справу можна залагодити і завтра. Зрештою, ця невдаха вже стільки чекала, що за один день нічого їй не станеться. А щодо Андрезиного сарапатела, то як там було у віршах маестро Годофреду?
І здогадайтеся, кого вони зустріли в гостях у негритянки? Годофреду власною персоною. Смакуючи Андрезину вечерю, він щедро розсипав компліменти, вихваляючи як страви, так і саму господиню, цю «вправну красуню, королівську пальму, ранковий бриз, статую на носі корабля». Андреза, гордо і велично всміхаючись, товкла перець для соусу.
— Лише погляньте, хто тут! — привітався Мірандау. — Мій безсмертний вчитель, знімаю капелюха перед вашою геніальністю.
— Краще зніми капелюха перед цим чудовим сарапателем, — розсміявся поет, тиснучи юнакам руки.
Вони сіли за стіл, і Андреза вмить зауважила заклопотаний вираз Гульвісиного обличчя. Зазвичай цей дотепник весело жартував і був душею товариства. А сьогодні? Що ж з ним сталося, що змусило його так спохмурніти?
— Гульвісо, в чому річ, скинь тягар з душі, поділися з нами, хоч би що тебе мучило. — Андреза в жовтій сукні, в браслетах і намистах дуже скидалась на чарівну негритянську богиню. — Розкажи, мій білявчику, не журись, твоя негритянка тут, вона готова вислухати тебе, розрадити і втішити.
Скатертина зі столу пахла пачулями, а підлогу вкривало ароматне листя пітанги. Смакуючи сарапател і попиваючи нерозбавлену кашасу, Гульвіса докладно розповів про поневіряння нещасної Селії. Негритянка розчулилася і, поклавши руку на свої розкішні груди, щиро поспівчувала дівчині, яка так страждала, бідолашна, від своєї кульгавості і від голоду. І не ледащо ж якесь — працювати рветься, а влаштуватися не може. Невже Годофреду, що його вірші так часто друкують у газетах, та й сам він не останній чиновник, невже він не замовить за неї словечка і нічого для неї не зробить? Вуста Андрези затремтіли, Гульвіса правду каже — як можна веселитися, коли твій ближній страждає від тяжкої недолі? І нащо їй розповіли цю сумну історію? Тепер вона не всміхнеться, доки не впевниться, що дівчину взяли на роботу. Поет Годофреду пообіцяв поклопотати за неї — хтозна, може, йому щось і вдасться зробити для Селії. Завтра… Точніше, сьогодні, але в другій половині дня, адже вже починає світати, Годофреду постарається з’ясувати, що для неї можна зробити… Він не сказав, що директор Департаменту освіти — його родич і близький друг і що поетове прохання неодмінно буде виконане. Поет узагалі не любив хвалитися і навіть власні поеми публікував лише вряди-годи. Просто він хотів, щоб Андреза знову всміхалася, адже без її усмішки вечір став такий сумний, а світ порожній і холодний.
Тому, коли наступного дня Селія без будь-якої надії на успіх, шкандибаючи своєю кривою ногою сходами вгору, переступила поріг приймальної кабінету директора Департаменту освіти, її приголомшила привітність секретаря його величності, який раніше поводився з нею сухо і відсторонено.