Пора серця. Листування

Паулю, я не відразу написала листа, бо мала тут кілька прикрих днів, з усілякою метушнею, та до всього ще й грип, не тяжкий, та я почуваюсь нездатною будь-що робити, працювати не можу, а саме до цього все так добре вдавалося. Тепер знову те ж: гаяння часу в сумнівах, пригнічений стан.

Я доконче хочу Тебе побачити й розмірковую тільки, чи пасуватимуть цього разу Базель чи Страсбурґ, уперше після цієї зміни для мене. Чи не зустрітися нам у Цюриху? Причина в тому, що для Макса все було б легшим, якби відбулася зустріч{497} поміж ним і Тобою; він попросив мене, вже набагато раніше, не уникати його. Я не знаю, чи добре Тобі це пояснюю — він знає, що Ти важиш для мене, і завжди погоджуватиметься, щоб ми зустрічалися, у Базелі, або в Парижі, або в якомусь іншому місті, однак я не маю дати йому відчути, що з ним уникаю Тебе, а чи з Тобою його.

Скажи мені, як Ти це відчуваєш! Я можу собі уявити, що це нелегко для Тебе, можливо, це буде навіть і важко, встановити контакт, однак, усе ж таки, можна було б одне одного визнавати. І Ти, звичайно ж, не повинен боятися, що в Цюриху в нас не буде достатньо часу для самих себе.

Я ще не розмовляла з Максом про наше бажання знову зустрітися, бо хотіла б спочатку знати, що Ти скажеш на це.

Паулю, будь ласка, попри це, ще хочу сказати щось стосовно Твого дзвінка, — Ти тільки тоді мені все утруднюєш, коли починаєш гадати, що я можу зрозуміти щось хибно. Ти все-таки маєш казати мені все те, у чому маєш потребу казати, нерозважне, а чи розважне, для мене це все одне, завжди підходяще й завжди все одне.

Блок{498} — чудовий, несамовитий, без жодних зусиль, це вибух німецькою, вартий подиву. Я дуже щаслива від цього, це така цілість!

Незабаром вийдуть Твої вірші, знову з нашого часу{499}. (Не забудь поцікавитися обкладинкою{500}, дуже легко стаються небажані несподіванки).

Я так часто, так багато про Тебе думаю!

Інґеборґ