"Головний полудень"
- Автор: Мирер Александр Исаакович Зеркалов
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Переводчик: Анатолий Алексеевич Стась
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Головний полудень"». Краткое содержание книги:
— Обчислювач ще думає, Лінія вісімнадцять!
Сивий поважно відповів:
— Добро! Поки що з цим поговоримо, угу… — і показав на мене.
— Хлопчику, підведися! — наказав Кисельов.
— Ну, що? — пробурчав я і всівся, підібгавши ноги.
Вони удвох сиділи на опорі корабля, а я — на бугорку, кроків за п’ять-шість від них. Сивий заговорив повчально:
— Обчислювач обдумав твою долю. Вирішив тебе помилувати, угу… Ти будеш тут. Коли що — спалимо. Зрозумів?
Я промовчав. Сивий важко нахилився до мене:
— От що, Олексію. Де ти покинув зброю? Ти не прикидайся, діло нехитре! Опиратимешся — підсадимо в тебе Десантника. І він за тебе все й скаже, то вже краще ти сам виправдовуй виявлену довіру.
— А я не набивався до вас у довірені…
Чомусь вони залишилися дуже вдоволені моєю відповіддю. Зареготали. Кисельов відгукнувся схвально про мою психіку. І знову почулося слово “комонс”, яке я вже чув, поки лежав у моху. Гітарист сказав, що начебто не комонс, а хтось інший. Я теж спробував усміхнутися. Хвацько сплюнув на пісок, ніби дуже вдоволений їхньою розмовою, тільки не хочу вдавати. Насправді ж я зненацька збагнув, що вони могли підсадити в мене “копію” назавжди. Раніше я про це не думав. Не вірив. Ну, ви знаєте, як не віриш, що помреш, хоч усі люди вмирають…
Я знову сплюнув і саме тієї миті, коли було треба, сказав:
— Зброю вашу я загубив тут, неподалік. Мені відповів сивий:
— Та-ак. Дев’ятикутник бачив, як ти з нею бігав. Де точно?
— Не помітив. — Я знизав плечима. — Набігався я тут, знаєте. Здається, поруч, біля входу.
— І це знаємо…
— Навіщо ж питаєте, якщо знаєте?
Вони ще раз перезирнулися. Повірили, що я кажу правду.
Я й справді тільки крихту збрехав. Я пам’ятав кущ, під яким залишився лежати бластер у коричневому футлярі для креслень. Біля самого входу. Як його не знайшли, коли вже взялися шукати?
Літак прогудів ще раз. Тепер він пролетів трохи осторонь. Ці двоє й вухом не повели, немов так і треба. Сивий пробурмотів: “Обчислювач” — і заплющив очі. Потім Кисельов допоміг йому підвестися й відвів до корабля. При цьому на руці в сивого заблищав годинник. Я розгледів стрілки — двадцять до сьомої. Тобто залишалося вісімдесят хвилин до моменту, в який їм “доведеться битися”.
Я зробив бездумне обличчя і спитав:
— Федоре, чуєш, Федоре… Що буде о восьмій?
— Цить! Схопиш ти у мене цукерку…
Сивий розплющив очі і скомандував:
— Ще один вертоліт сідає біля радгоспу! Ану, відеозв’язок!
Полковник Ганін
Федір підбіг до корабля, махнув рукою, і на зеленій тьмяній поверхні, за метр від землі, відкрився круглий люк. Безшумно, як велике кругле око з круглою коричневою зіницею, тільки зіниці цієї спочатку не було, а потім вона випливла з темряви і, погойдуючись, застигла посеред ока. Я позадкував, спіткнувся об бугорець, а Десантники, навпаки, присунулися до корабля і нахилилися, вдивляючись.
У зіниці щось миготіло, крутилося… Гвинт вертольота, он воно що! У корабельному люкові похитувався телевізійний екран дивного червоно-коричневого кольору. На ньому дуже чітко виднівся маленький вертольотик — червона зірка здавалася чорною, — і між головами Десантників я бачив на екрані, як відчинилися дверцята кабіни, на землю зіскочив чоловік. Телеекран мигнув і показав цього чоловіка широким планом. Він був у військовому кашкеті.
— Полковник Ганін, з округу. Напевно, парламентер, — сказав сивий. — Дай звук!
Від корабля долинуло шипіння. В цю мить полковник схопився за серце й пробурмотів:
— Тут красива місцевість. Парламентер! Військовий посол, схоже?..
Тільки він уже не був парламентером — йому підсадили Мислячого. Він усміхнувся і спитав:
— Ти Лінія шість? Другий голос відповів:
— Я Лінія шість. Доповідай, з чим прибув. Два розряди слухають нас.
Дивлячись на когось невидимого за екраном, полковник сказав:
— Прибув з ультиматумом. Від моменту приземлення вертольота нам дається шістдесят хвилин на евакуацію. Гарантується безпека літальних засобів у межах зльотного коридора, який ми запросили.
— Після терміну ультиматуму?
— Ядерна атака…
— Це не блеф?
— Хтозна. Очевидно, ні. Настрій пригнічений. Навколо району розгортається авіадесантна дивізія. В її розпорядженні частина радіаційного захисту.
— Звідки у них інформація?
— Надійшла радіограма з телескопа.
Сивий сказав Кисельову: