Син Cутiнкiв i Cвiтла

Цiєї митi Кевiнова голова немов розкололася вiд нового приступу болю. Крик застряг у нього в горлi, в очах потьмарилося, i вiн втратив свiдомiсть...

Кевiн опритомнiв уже в лiжку. Бiль минув i нагадував про себе лише повною спустошенiстю думок та почуттiв i кволiстю у всьому тiлi.

Чиясь рука дбайливо витерла з його чола пiт. Кевiн повернув голову i побачив поруч Дейдру. Її великi смарагдовi очi дивилися на нього винувато й занепокоєно.

— Даруй, коханий, — сказала вона. — Я така дурна, я все вибовкала. А ти ж попереджав, що не повинен нiчого знати, поки сам не згадаєш.

— Попереджав? Коли?

— Пам’ятаєш, Колiн перевiряв, чи здатний ти опанувати свiй Дар? От тодi вiн i розбудив твою колишню пам’ять. Ти трохи розповiв про себе, розпитав про своє нинiшнє життя, а потiм змусив його все забути.

— Що я ще розповiв? — запитав Кевiн, щомитi чекаючи на черговий спалах болю.

На щастя (чи, може, на жаль), цього не сталося.

— Не дуже багато, — вiдповiла Дейдра. — Ти повiдомив, що тебе звати Артур, ти принц iз Дому Свiтла, твiй батько — Утер Пендрагон, мати — Юнона, принцеса з Дому Сутiнкiв, а король Артур з Авалона був твоїм прадiдом — батьком твого дiда Амброзiя, чиїм сином був твiй батько Утер.

Тепер Дейдринi слова, хоч i знаходили вiдгук у його серцi, вже не викликали нестерпного болю в головi. Кевiн почувався так, нiби йому розповiдали про подiї його раннього дитинства, яких вiн зовсiм не пам’ятав.

— А далi?

— Далi ти сказав, що перетворився на немовля, бо перетнув нескiнченне число свiтiв. I тодi тебе мало не спалили Формотворчi — як я зрозумiла, це сили, що ними володiють вашi чаклуни. Ще ти говорив про Ворога, Нечистого, також ти називав його Стражем Хаосу i Князем Темряви, але зазначив, що не вважаєш його дияволом. Ти згадував про Рагнарок... У пiвнiчних мiфах це битва велетнiв з богами, проте я не думаю, що ти мав її на увазi. А насамкiнець ти змусив Колiна забути про вашу розмову.