Ангели по десять шилінгів
- Автор: Аддамс Петтер
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Станіслав Репях
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Ангели по десять шилінгів». Краткое содержание книги:
— Тепер я зрозумів, що помилився, — обернувся Чед в бік Абернаті та поліцейських чиновників. — Судячи з усього, в нашого шановного старшого інспектора Мідла вже є з десяток версій. Невідомо тільки, яка з них правильна. Чарочку шотландського віскі за вашу проникливість, сер? Чи ваш шлунок, коли ви не в гуморі, не приймає алкоголю?
— Ваша теорія з оцим… хм!… будинком радощів — безглуздя, — захлинаючись, видавив Мідл. — Вона перетворює всіх поважних громадян у брехунів… без достатніх доказів.
— Брехунів? Навіщо вдаватися до крайнощів, любий, — уїдливо відпарирував Чед. — Чи ви ще ні разу в житті не були в такому закладі?
Кров'яний тиск у Мідла підвищився принаймні до ста дев'яноста. Але йому вдалося опанувати себе; він поквапливо розстебнув кітель, дістав згорнутий аркуш наперу і подав Чедові:
— Ваша робота?
Це був лист, в якому Чед намагався шантажувати бургомістра Лоуела.
— Що за лист, любий? — запитала Джун. Вона вже відчувала, що її коханий знову заварив кашу, з'їсти яку буде не так легко.
— Так, листа написав я, — признався Чед. — І не тільки цього… — Він підійшов до столу біля вікна і вийняв з-під газети сховані там гроші.
— Отже, ви не заперечуєте, що продовжували шантаж, яким займалася місіс Шеклі?
— Не заперечую. — Чед запалив сигарету і додав з милею відвертістю: — І те, що зробив я, повинні були зробити ви, Мідл, і причому давно. Тоді б ви знали всіх, кого шантажувала місіс Шеклі і кого можна запідозрити у вбивствах.
— Запідозрити у вбивствах? — Мідл примружив оченята. — Але ж ваш друг, інспектор Абернаті, твердив, що ангели і вбивства не мають нічого спільного. Чи ви змінили свою думку?
— Я писав листи ще до відкриття Мак-Гівена. — Чед втратив рівновагу. — Та й взагалі, невже ви серйозно гадаєте, що якби я справді збирався когось шантажувати, то діяв би так примітивно, підписуючи листи своїм прізвищем?
— Я бачив людей і дурніших за вас, — відказав Мідл. — А ви, інспекторе, знали про листи і навіть не вважали за потрібне поінформувати своє начальство. Цього мені достатньо. Я усуваю вас від роботи. А ви, — це вже стосувалося Чеда, — пакуйте зубну щітку. Я вас заарештовую.
— Я не раджу вам цього робити, сер, — сказав Джордж, котрий зрозумів серйозність ситуації краще за свого розгніваного друга. — Звичайно, ви можете відвезти його на допит і навіть застосувати силу, але через двадцять чотири години будете змушені звільнити його.
– І тоді я нацькую на вас і на ваших поважних протеже в Крайстчерчі всю англійську пресу! — розпалився Чед. — І коли ви будете проходити вулицями Глазго, вслід вам свистітимуть.
Мідл відчув на своїй руці легкий дотик руки Джун, такий ніжний, ніби це були не пальці, а маленький метелик.
— Не робіть цього, інспекторе, — затуркотіла вона. — Чед справді не шантажист, він тільки хотів відновити справедливість. І крім того, Чед може завдати вам силу-силенну прикрощів.
— Я чхав на бульварну пресу, міс!
— Бульварна преса! — несамовито з'аволав Чед. — Та я напишу, що надіслав і вам листа і що ви відправили на моє ім'я не двадцять, а цілих сорок фунтів, бо свого часу були одним з постійних клієнтів місіс Шеклі!
Поліцейські чиновники понаставляли вуха, і Мідл змушений був витурити їх за двері.
— Чед, заспокойся, — вмовляла Джун свого нареченого. — Ти ж бачиш, містер Мідл взяв себе в руки.
І справді, після останніх слів Чеда з інспектором відбулася дивовижна метаморфоза. На нього ніби вилили відро холодної води, і він скидався на мокрого собаку — під час війни він служив у Честері офіцером на швидкісних катерах, а від Честера до Крайстчерча з його легендарним борделем нема й двадцяти миль…
Джун підсунула інспектору стільця, і він покірно сів.
— Ви безсоромний шантажист, Олів'є, — Мідл тяжко дихав. — Погано, що в нас, в Англії, можуть впливати на громадську думку такі індивідууми, як ви.
— Погано не тільки це. — Чед теж сів. — Погано й те, що у нас, в Англії, поліція боїться глянути в лице правді, тому що вона побачить лише криву пику.
— Ну, добре, припинимо суперечку. — Мідл завжди відчував той момент, коли битва була вже програна. — Отже, припустимо, ви маєте рацію. Але ж як пояснити вбивство?
Настав час втрутитися Джун. Вона розповіла про діаманти й про все, що сталося з нею під час поїздки до Лондона.
Джордж повідомив про страховий поліс.
— Звичайно, могло бути й так. Згоден, — сказав Мідл. — Припустимо, що місіс Меріел була спадкоємницею Шеклі, після її смерті приїхала до Крайстчерча і… замість діамантів знайшла скляні брязкальця…