Пригоди Електроніка (квадрологія)
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Електроніка (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Не зганьбив свого доброго футбольного імені.
Від цих спогадів Сироїжкін враз повеселішав. Він скочив на естраду й виголосив промову, звертаючись до порожніх лав:
- Врешті-решт, я людина! Я маю право давати завдання машині, перевіряти її здібності й тренувати на нудних уроках і домашніх завданнях. Якщо таємниця розкриється й Електроника знайдуть, то мене всі зрозуміють. Хто на моєму місці зробив би інакше?.. Врешті-решт, я людина!
Таратар приготував учням сюрприз.
Увійшовши в клас, усі побачили дивний маленький стіл з екранами, як у телевізора, й різнокольоровими кнопками.
- Що це? - загаласували діти.
Маленька щіточка вусів Таратара переможно стирчала вгору.
Учитель, зачекавши, поки всі розсядуться, оголосив:
- Це мій помічник - навчальний автомат “Репетитор”. Зробили його старшокласники. Програмісти й монтажники. І спеціально для вас.
- А що?.. А чому?.. А навіщо?.. - посипалися запитання.
- Сідайте, я вам усе поясню й покажу. Та спочатку ми побесідуємо... Хто мені скаже, що означає - думати?
Частокіл рук виріс над партами. Скільки разів учитель бачив, як у дітей загоряються очі й самі по собі тягнуться вгору руки, й завжди він трохи хвилювався у такі хвилини, хоч, мабуть, здавався всім незмінно спокійним. Таратар оглянув клас і викликав Діму Горєва, в якого від нетерпіння уже розкрився рот.
- Ну, думати, - жваво почав нетерплячий доповідач І замислився, - значить... значить - думати... Міркувати... Відбирати головне...
- Ти все сказав? Спасибі, сідай. А що таке - відбирати головне? Скажи, Кукушкіна, свою думку.
Схопилося розкудлане дівча й випалило:
- По-моєму, розумна людина завжди бачить, що головне й що не головне!
Легкий смішок, злетівши до стелі, обірвався, коли Таратар знову заговорив:
- Я не даремно поставив вам ці запитання. І, хоч вислухав тільки двох, переконаний, що багато хто відповів би так само. Річ у тім, що людина часто не усвідомлює, як вона мислить. А це ж складна робота. Знати - означає мати уявлення про предмети, явища, їхні зв’язки. Думати - уміти діяти з ними. І виділення головної думки, основного змісту уроку, бесіди чи якогось правила вимагає від вас певного навику й напруження, а від нас, учителів, - уміння пояснити й закріпити у вашій пам’яті. Ми ще зупинимося на цьому, коли перейдемо до машини... - Таратар зробив паузу, вирішив: “Час послухати й учнів”. Він сказав: - А тепер трохи пофантазуємо. Як поет пише вірші? Як композитор творить музику? Як учений робить відкриття? Коротше кажучи, як народжуються нові образи, як відбувається творчість?
Таратар похитав головою, побачивши ліс рук, і додав:
- Попереджаю: це таке складне питання, що наука ще не дала на нього повної й точної відповіді. Тому не соромтеся: кожна ваша думка буде внеском у нашу бесіду. Отже, будь ласка.
Староста класу Коля Гребєшков, як завжди, висловився коротко й категорично.
- Я гадаю, що народження образу - це випадковість. Наприклад: Суриков побачив на білому снігу чорну ворону й написав бояриню Морозову.
- Коли складаєш вірші, обов’язково спишеш гору паперу, щоб знайти потрібну риму, щоб стисло й гарно викласти свої думки...
Навіть із заплющеними очима можна було здогадатися, що говорить Апенченко: намагається говорити виразно й через те трохи завиває.
Таратар знав, що товариші називають його Закоханим: на уроках пише записки дівчаткам. Як видно, Апенченко складав і вірші.
- ...а потім, - мовив далі Апенченко, - треба перевірити себе: чи не було такої рими, порівняння чи образу в когось раніше. Як сказав поет: грам добутку, тонни руди...
- Тонни записок! - не витримав хтось, і всі розуміюче усміхнулись.
- Відкриття в науці буває завжди несподівано. - Це додає Вова Корольков, Професор. - Треба відійти від звичних поглядів і по-новому подивитися на те чи інше явище. Тому й кажуть, що відкриття в нас буквально під ногами. Придивись - і побачиш.
- А можна думати все життя й нічого не винайти, - заперечують з місця.