Марево
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Марево». Краткое содержание книги:
Але ось один з верхівців, високий молодий перс з красивими чорними очима, нарешті знайшов спосіб, щоб примусити свого великого хамаданського осла бігти вперед. Він зскочив з осла, вхопився за його пишний, мов новий віник, хвіст, і щосили потягнув до себе. Осел злякано заревів і, щоб звільнити свій хвіст, зробив кілька стрибків уперед. Але перс, не одстаючи від осла, не випускав хвоста з рук і ще дужче смикав його до себе. Тоді осел, вже зовсім переляканий, пустився учвал. Він добіг до кінця площадки і, побачивши, що його переслідувач не відстає, кинувся назад. Інші верхівці, помітивши вдалу вигадку свого товариша, теж почали хапати своїх ослів за хвости, але наздогнати молодого перса вже не пощастило нікому.
Доктор Томберг урочисто вручив переможцю приз — халат з кольорового шовку — і оголосив скачки закінченими.
— Як вам сподобалося? — запитав він Олега, витираючи сльози, що виступили в нього від нестримного сміху. — Бачили, мій Хедаят виявився найхитрішим.
— Це ваш слуга? — кивнув Трубачов на молодого перса, хоч одразу впізнав у ньому того юнака, який приносив йому в кімнату їжу.
— Так. Я врятував його від голоду, взявши з однієї бідної сім'ї, — не без гордощів відповів місіонер. — І тепер маю розумного й відданого помічника. Слуга — це не те слово. Одна людина не може служити іншій, це недобре. Допомагати — інша річ.
— Сподіваюся, що ви не образитесь, коли я нагадаю вам про деяку допомогу мені? — запитав його Трубачов.
— Для вас я зроблю все, що ви захочете, — запевнив його доктор Томберг. — Кажіть — і я покоряюся.
— Ви самі говорили мені про необхідність повідомити іранські власті про те, що трапилося з нашою експедицією.
— А, пам'ятаю, пам'ятаю. Не турбуйтеся про це й повністю покладіться на мене.
— Але я теж хотів би зустрітися з кимось з представників місцевої влади. У шофера нашої експедиції зберігається офіційний лист фармандара, я б зміг…
— Гаразд, гаразд, — закивав головою місіонер. — Про все це ми ще домовимося. У нас є ще час…
— Я не бачу цього часу, — здвигнув плечима Олег. — Мої товариші, можливо, десь страждають, вони, може, в смертельній небезпеці, а я тут дивлюся ослині скачки, п'ю прохолодний шербет і слухаю ваші, нехай і не позбавлені певної чарівності, але все ж не зовсім доречні в моєму становищі розповіді.
— Обіцяю вам завтра ж розпочати турботи про вашу долю, — урочисто пообіцяв йому місіонер.
Вночі, коли Олег вже збирався лягати спати, до нього в кімнату прийшла дівчина.
Легкий халатик з стрільчастої тканини вільно облягав її постать, окреслюючи ніжні лінії плечей і грудей, крізь широкі блакитні шаровари з хан-атласа чітко вимальовувалися стрункі сильні ноги. В руках у дівчини був бронзовий кумган з водою для вмивання. Поставивши кумган на столик, вона повернулася до Трубачова, і Олег побачив її обличчя. Від природи смагляве, воно зараз було бліде, під чорними бровами, що становили майже суцільну лінію, тривожно поблискували очі, вологі й налякані, мов у тієї газелі, затравлеиої Томбергом у пустині.
Дівчина стояла біля дверей, мовчки дивлячись на Олега, ніби ждала його наказів.
— Спасибі, — по-фарсидськи сказав їй Олег. — Тепер можете йти, спокійної вам ночі.
Та дівчина не йшла.
— Ви, мабуть, хотіли щось мені сказати? — запитав її Трубачов.
Не то посмішка, не то болісна гримаса пробігла по блідому обличчю дівчини, але й після цього вона не промовила й слова.
— Ви маєте якийсь наказ доктора Томберга? — починаючи де про що догадуватися, знову запитав Олег.