Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Детская проза » Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]
Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]

Электронная книга - «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). [на украинском языке]». Краткое содержание книги:

Що не кажіть, а бути п'ятикласником зовсім не те, що вчитися у четвертому класі. Особливо тоді, коли вам доручено шефство над другокласниками. Але як завоювати авторитет у цих впертих жовтенят? Може, показати їм, як ходять на руках? Чи навчити повзати по-пластунськи? А що як створити таємну організацію? Втім, не менш важливо, щоб тебе поважали ровесники. А для цього непогано б вміти завести чужий автомобіль або організувати шкільний театр, ну, хоча б плигнути далі за всіх. Словом, важка це справа — завоювати авторитет. А як цього досягти, ви і дізнаєтесь з повісті Ю. Єрмолаєва «Таємні шефи» та «Шкільних історій» Я. Раннапа.
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 110
Перейти на страницу:

— Як ти дихаєш? Коли сідаєш на велосипед, потрібно обов'язково глибоко вдихати, тоді більше буде сил.

— Ото диваки! — усміхнувся Павлик.— Звісно, треба зробити вдох, а то що ж я видихну?

Павлик знову сідав на велосипед, щоб продовжити тренування, але тут його затримував Гоша зі своїми бутербродами.

— Ти їдь,— пропонував він,— а я буду бігти поруч і годувати тебе, щоб ти підживлявся на ходу. Так завжди годують велосипедистів під час змагань. Я по телевізору бачив.

— Так це якщо вони їдуть на велику дистанцію,— заперечував йому Павлик, починаючи сердитись,— а мене навіщо годувати? Я недавно обідав.

— І все ж підживися,— кричали ми хором,— ти сьогодні вже вчетверте тренуєшся!

Що міг вдіяти Павлик з жовтенятами? Не сваритися ж з ними! Доводилося припиняти тренування, йти додому й аналізувати свої денні помилки подумки. А вже вранці, перед школою, закріпляти досягнення. Так ми дошкуляли Павликові кілька вечорів. Потім ми змінили свою тактику. Як тільки надходила пора вечірнього тренування Павлика, до нього заходив хтось з жовтенят і просив пояснити задачку або якесь незрозуміле граматичне правило.

— Нехай Петрик пояснить, іди до нього,— вмовляв прибулого Павлик,— мені тренуватися потрібно.

— Петрика нема вдома,— зітхало жовтеня і супилося. Ось-ось зарюмсає.

— Гаразд, давай підручник,— здавався Павлик і сідав пояснювати.

І раптом за три дні до змагань, перед вечірнім тренуванням, Павлик з'явився до мене страшенно збудженим. «Зараз зажадає, щоб я не виходив у ці години з жовтенятами у двір «допомагати» тренуватися, а замість нього розібрав з ними важкий матеріал»,— подумав я, але помилився. Павлик заговорив зі мною зовсім про інше.  

Чорні маски

Павлик озирнувся навколо, хоч у квартирі, крім нас, більше нікого не було. Сказав пошепки:

— Щойно я тренувався в парку і побачив там старшокласника, який має степового їжака...

— Ну і що? — запитав я.

— Не перебивай, а слухай, — зробив мені зауваження Павлик. — Цей хлопець ішов зі своїм дружком алеєю і постійно озирався. Мені це здалося підозрілим, і я, ховаючись за деревами, почав за ними стежити. І що ж ти думаєш? Вони прийшли на дитячий майданчик і замінували там усі атракціони.

— Як замінували? — остовпів я.

— Підклали між крутильними металічними деталями пістони,— пояснив Павлик,— запорохували їх.

— Навіщо? — не зрозумів я.

— Щоб малюків налякати. Почнуть вони кататися, а пістони як бабахнуть від тертя! Уявляєш? Я хотів сторожові сказати, але не знайшов його.

— І дуже добре, що не знайшов,— зрадів я,— ми розмінуємо дитячий майданчик разом з жовтенятами. Це і буде те важливе завдання, якого вони чекають.

Я поліз під тахту, де в одній з картонних коробок лежали новорічні ялинкові прикраси і разом з ними карнавальні маски. Відібравши сім напівмасок, які закривали очі і половину носа, я загорнув їх у газету і сказав Павликові:

— Ходімо! Жовтенята вже чекають у дворі. В цей час ми завжди прогулюємося.

— Може, мені не йти? Адже до змагань я б не хотів з ними зустрічатися як вожатий,— засумнівався на сходовому майданчику Павлик.

— Як це не йти? — обурився я.— Ти вислідив зловмисника, і я скажу їм про це. Знаєш як твій авторитет виросте!

— Ти гадаєш? — невпевнено запитав Павлик і поплівся за мною.

Жовтенята вже були в дворі. Вони зраділи, побачивши Павлика без велосипеда,— значить, все-таки скучали за ним. І тут я сказав їм:

— Павлик у ці дні не був з нами не тільки через підготовку до змагання. Він ще висліджував злочинця. І вислідив. Навіть двох.

Жовтенята так і ахнули.

— Зараз роздамо вам маски,— продовжував я,— ви надінете їх, як тільки зайдемо в парк. Нам слід здійснити операцію під секретним кодом «МП».

— А що це означає «МП»? — запитав Вадик.

— «МП» означає «мінне поле». Диверсанти замінували на дитячому майданчику парку атракціони, і ми повинні їх розмінувати. Інакше може трапитися лихо.

— Міна може розірвати людину на шматки,— сказав Гоша.

— Так, справжня військова міна розірве,— підтвердив я,— а ті, що на дитячому майданчику, можуть дуже налякати малюків пострілами, бо зроблені з пістонів для пугачів.

— А якщо диверсанти побачать нас? — запитав Бориско.

Мені здалося, що він боїться.

— Якщо побачать, то їм будуть непереливки,— сказав я войовничо і додав:— Розмінування дитячого майданчика — це лише половина операції. Головне, ми повинні розвінчати зловмисників.

1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 110
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)